Хлопець, якого я знала, зник. У фейрі, що стоїть переді мною, не лишилося надії, й це просто нестерпно.
— Ми припускаємо, що твою матір не можна вбити, принаймні доки вона володіє такою непропорційно могутньою силою.
— І що ж нам робити? — запитує він, потираючи потилицю.
Я набираю повні груди повітря.
— Ми можемо зійти на трон разом. Так корона і її сила об’єднаються на ньому. Адже ми зв’язані. Щоб трон прийняв нас як єдине ціле, знадобиться тільки поїздка до Крижаної річки. Щойно ми зануримося в її води, наш зв’язок стане вічним і життя об’єднаються. Тоді ми зможемо правити пліч-о-пліч.
Себастіан ставить келих і повертається до мене.
— І що ти думаєш про цей план?
Проблиск надії в його очах, ніби ножем, ранить мене в серце.
— Себастіане, ми не можемо бути в романтичних стосунках. Це вже в минулому, і було б дуже несправедливо щодо нас обох спробувати знову.
Він саркастично посміхається.
— Правильно. Тому що ти боїшся бути зі мною чесною.
— Це дещо більше, ніж ти і я, — поки намагаюся підібрати слова, Себастіан не зводить своїх прекрасних очей із мого обличчя, знову і знову шукаючи відповіді. — Якщо ми зробимо це, то тільки для того, щоб урятувати тисячі невинних життів від смерті й рабства під владою Арії.
— Повір, я ніколи не знав про її плани. Ніколи не хотів, щоб Немилостивий Двір так страждав.
— Знаю, — шепочу я.
Себастіан підходить ближче.
— Отже, ти збережеш наш зв’язок? Будеш правити разом зі мною? — Він бере мене за руку. — Ти готова зробити це заради тих, кого нещодавно ненавиділа?
Я роблю вдих, щоб запастися терпінням. Очевидно, Себастіан досі не розуміє мене.
— Звичайно. Вони… — У моїй голові проносяться образи: Фінн і його команда; все, що вони робили в роки дії прокляття; фейрі в поселенні Немилостивих у Мішиних землях; поснулі діти й доброзичливі обличчя в Старелії. — Я помилялася й була нетерпимою щодо них. Ці фейрі стільки вистраждали. Правитель, який їх захищатиме, — це найменше, на що вони заслуговують.
— Я б зробив усе, щоб довести, що гідний, — каже він. — Будь-що, аби повернути тебе. І тепер, коли я нарешті отримав тебе, тепер, коли наше майбутнє вирішене, ти закохана в іншого.
— Я не хотіла закохуватися в нього, — насилу промовляю. Це занадто боляче. Моє серце розривається на шматочки. — Але все це важливіше, ніж ти і я.
— Твої почуття до нього — через вашу спорідненість. Поколіннями нащадки Меб відчували непереборне тяжіння до своїх споріднених партнерів. Ти не винна.
Можливо, спочатку так і було. Проте кохання, яке я відчуваю до Фінна, — це дещо більше. Та хіба це тепер має значення? Чи принесе правда Себастіану бодай щось, окрім болю?
— Якщо я погоджуся, чи означає це, що ти даси мені шанс? — запитує він. — Даси шанс нам? Чи ти збираєшся й далі спати з моїм братом?
Я здригаюся від звинувачення в його голосі. Він не вимовив слів «зрадниця», «невірна», але все й так зрозуміло.
— Думаєш, я не знав, що він планував зробити, коли ви опинитеся на кряжі Німоти? — з його вуст зривається сухий смішок, і він хитає головою. — Думаєш, я не відчув ваших запахів одне на одному, коли прибув у гори, щоб забрати вас додому?
Розтуляю рот, щоби попросити вибачення, але стуляю його. У мене була одна прекрасна, ідеальна ніч. Я готова відмовитися від багатьох речей. Та я не шкодуватиму про неї на додачу до всього іншого.
— Я не знаю, що буде між мною і Фінном, — нарешті відповідаю. — Але ми з тобою точно не одружимося й не покохаємо одне одного знову.
Він ступає крок назад, і на його обличчі з’являється маска байдужості.
— Я не хочу, щоб він був тут, — каже Себастіан. — Я не зможу правити з тобою, якщо він лишиться поруч, якщо мені доведеться відчувати, як ти… бажаєш його.
— Він — мій споріднений партнер і може дати мені силу, коли це знадобиться. Так він мене захищатиме.
— Ти можеш черпати з нього силу навіть на відстані. А захищатиму тебе я, — гарчить він. — Я зв’язаний із тобою. Якщо нам судилося провести наші життя разом, правлячи пліч-о-пліч, ти маєш дозволити мені хоча б це. Я не хочу, щоб Фінн лишався в палаці, й не хочу, щоб він був кимось більшим, ніж просто твоїм вірним слугою.
— То ти хочеш відіслати його у вигнання? Як це зробив Мордей?
— Я не виганяю його із цих земель, я просто…
Опускаю голову й зосереджуюся на своєму диханні, відчуваючи, як біль Себастіана розриває мене на частини. Дозволяю цьому статися. Зараз я не відгороджуюся від нього.
Мені потрібно це відчути. Потрібно зрозуміти, у що йому обійдеться це рішення. Інакше мій біль, мій гнів та мої егоїстичні бажання зламають мене.