— Це вона відіслала баргеста, — холодно каже він. — Джуліана й Верховна жриця використали свою магію, щоб наслати пса згуби на Абріеллу. Вони вірили: якщо Брі помре, корона перейде до Фінна.
Вираз Фіннового обличчя не змінюється, але я бачу, що в його очах мерехтить біль. Мені неприємно на це дивитись.
Я не дуже добре ставлюся до Джуліани, але вона все життя була подругою Фінна. Вона дорога йому, і втратити її зараз, коли він і так багато втрачає, певно, боляче.
— Ти, — гарчить він їй в обличчя. — Ти наслала на неї цього монстра?
Очі Джуліани блищать від сліз.
— Мама відчула, коли Абріелла прибула в наш світ. Верховна жриця служила тобі, Фінне, як і присягнулася. Вона служила тобі від самого початку, й коли клятва, яку вона склала Меб, позбавила її життя, вона думала, що й досі служить.
Очі Фінна спалахують гнівом, його руки стискаються й розтискаються знову й знову, ніби він відчайдушно намагається опанувати себе.
— А тлум? Пожежа? — напружено запитує.
— Мама використала силу дзеркала, — шепоче Джуліана. — Вона заманила Брі, а тлум зробив усе інше. Ми хотіли, щоб тобі не довелося вбивати її. Ти завжди ставив кохання вище за обов’язок, і заплатив за це високу ціну. Її заплатили всі ми.
— Не тобі говорити про втрати, — гиркає Фінн.
— Я не причетна до нападу на столицю й не маю нічого спільного з тими, хто намагався зупинити вас на шляху до порталу. Я б ніколи не закрила портал, якби знала, що ви на іншому боці.
Ми всі обертаємося до Міші, очікуючи побачити, чи це правда.
Він довго дивиться на Джуліану й хитає головою:
— Як я бачу, вона каже правду, але не можу засвідчити напевне.
— Бачите? — шепоче вона. — Відпустіть мене. Я люблю свій Двір. Я хочу допомогти.
Фінн пильно дивиться на неї. Усі присутні в кімнаті відчувають його зніяковіння.
Я підводжу голову й усім своїм виглядом намагаюся продемонструвати королівську владність.
— Ні, — кажу, позбавляючи Фінна необхідності це робити. — Тримайте її під вартою, аж поки престол відновить магічну силу. Ми не можемо допустити, щоб королева знайшла нас, коли ми так близько до порятунку.
Міша повертається до мене, округливши світло-карі очі.
— Отже, вирішено? Ви вирушите до Крижаної річки, щоби потім разом посісти трон?
— Так ми і зробимо, — відповідає Себастіан, переводячи погляд із Міші на Фінна. — Але я не збираюся ділити свою наречену з кимось ще, тому ти маєш покинути палац і знайти собі інший дім.
Посмішка Фінна така крижана, аж у мене кров стигне в жилах.
— Вважай, це вже зроблено.
Прета стурбовано переводить погляд із Міші на Кейна, тоді на Фінна й, нарешті, зупиняє на мені.
— Будь ласка, покваптеся, — просить вона.
Обличчя Фінна лагіднішає, коли він повертається до своєї невістки, але Прета відсуває стілець і вибігає з кімнати.
— Вирушаємо на світанку, — каже Себастіан. — Якщо ти впораєшся із цим.
Я киваю.
Причин зволікати немає.
Кейн прочищає горло.
— Фінне, тобі варто піти з ними, на випадок, якщо в них виникнуть якісь проблеми.
Фінн здригається.
— Ти підеш замість мене, Кейне. Так усім буде простіше. — Він встає й на мить зупиняє погляд на мені, а тоді знову опускає очі.
Моє серце, що й так ниє від болю, тисне на легені, й у голові паморочиться.
— Нас також супроводжуватиме Ріаан, — командує Себастіан. — Він знає, як діє Золота армія, краще за будь-кого в цій кімнаті. Він допомагав силам Немилостивих захищати Гоблінські гори від солдатів королеви. Він допоможе нам уникнути ворожих загонів на шляху до річки.
— Добре, — киває Фінн. Він ступає крок до дверей, але несподівано зупиняється й обертається до мене. Наші погляди зустрічаються — і моє зболене серце завмирає, коли згадую, як я лежала в його обіймах у печері. Яка я була щаслива, з якою надією ми обговорювали майбутнє. — Бережіть себе, моя королево, — м’яко каже він. — Нехай усе вдасться. Я піду до того, як ви повернетеся.
Він виходить, перш ніж я встигаю відповісти, і забирає із собою моє серце. Я думала, після цього мені полегшає, але хай скільки глибоких вдихів зробила, мені однаково бракує повітря.
* * *
Мені не спиться. Я не можу заспокоїти думки, щоби бодай спробувати заснути.
Безцільно блукаю темними коридорами замку й сама не розумію, як опиняюся біля кімнати Фінна. Не можу вирушити до цієї річки, не побачивши його ще раз. Тому входжу до нього, навіть знаючи, що він може наказати мені забратися геть.
Фінн лежить на ліжку й дивиться на зоряне нічне небо.