— Хотів? Що ти маєш на увазі?
Себастіан то з’являється переді мною, то зникає, наче відображення в ставку, що береться брижами й розчиняється, а коли вода стишується, постає знову. На мить над його головою зблискує корона зір, проте тільки-но кліпаю, вона зникає.
— Ти пам’ятаєш цю ніч, правда ж? Ти була виснажена, ти завжди була така виснажена. Тієї ночі ти залишилася надворі зі мною і розповіла про свою матір. Зізналася, що сумуєш за нею і що іноді тобі сниться, як вона повертається додому. А потім ти заснула поруч зі мною.
Я хитаю головою. Якась маячня. Про яку ніч він говорить? Усі його слова — правда, але я ніколи не промовляла цього вголос.
Себастіан важко зітхає.
— Я поклав тебе в ліжко, і коли ти пригорнулася до мене уві сні, зрозумів, що не зможу цього зробити. Я знав, що краще дивитимусь, як помирає моя матір, ніж зраджу тебе. Але в мене не було вибору.
Про що він говорить? Я вивчаю його обличчя — гостру лінію щелепи, прямий ніс, м’які губи. Якась незнана досі сміливість змушує мене торкнутися його лиця. Себастіанова шкіра м’яка. Бездоганна. І я точно знаю, як це — відчувати його дихання на моїй шиї, вагу його тіла на моєму…
Він підносить руку до мого обличчя й торкається щоки, але мою увагу привертає символ на внутрішньому боці його зап’ястя. Татуйовання руни, якого я ніколи раніше не помічала і яке збігається з моїм.
Я відсмикую руку. У мене немає татуйовання. І я ніколи не була із Себастіаном. Не знаю, звідки взялася ця думка. Однак Себастіан пригортає мене до себе, перш ніж встигаю осмислити все як слід, і я не пручаюсь.
Минуле і теперішнє, сон і реальність — усе впорядковується й стає на свої місця.
З ним тепло й безпечно, і я не хочу йти від нього. Мені так набридло бути самотньою. Тому пірнаю в його обійми, в його тепло. Відчуваю щокою, як б’ється його серце, і хочу плакати. Я хочу плакати, тому що це лише сон. Тому що це не насправді. Я хочу плакати, бо колись була така дурна, що повірила в це.
Усе змінилося. Тепер я знаю, як це — забрати чиєсь життя і втратити власне. Знаю, як це — встромити лезо в серце короля й не відчувати докорів сумління. Знаю, як це — померти й повернутися до життя через болісну магію священного фейрівського зілля. Знаю, як це — кохати до глибини серця і зрозуміти, що цю любов використали проти мене.
Завтра я знову тікатиму. І знову буду сама. Себастіан знову зрадить мене.
— Я думала, що це було по-справжньому, — шепочу я, притискаючись до його м’якої бавовняної сорочки. — Ти змусив мене повірити, що кохаєш мене.
— Я справді кохаю тебе.
Я хитаю головою. Це лише сон, й уві сні Себастіан завжди кохатиме мене. Завжди захищатиме. Ніколи мене не зрадить.
Він відсторонюється, підіймає моє обличчя й довго дивиться мені в очі.
— Ти маєш повне право гніватися, — каже він. — Мені дуже шкода. Дуже шкода, що я не вигадав іншого способу.
Я застигаю. Не хочу цієї розмови. Намагаюся вдати, що вибачення не потрібні й що всього цього ніколи не було. Але…
— Я мав би сам побігти за тобою, але не зміг, а тепер… — він хитає головою. — Як ти пов’язана з Двором Диких фейрі? Хто тебе туди привів?
Я можу тільки дивитися на нього. Це сон, однак не звичайний.
— Повертайся до мене в палац Немилостивих. Обіцяю, ти будеш у безпеці. Я не знаю, що задумала моя матір, але боюся…
— Ти відвідуєш мої сни?
Його усмішка квола й невпевнена.
— Я наполовину Немилостивий.
— Не хочу, щоб ти був тут, — видихаю я.
У його очах порожнеча. Душевний біль, який я дуже добре розумію. Відчуваю, як він гуде в моєму тілі, поруч із моїм болем.
— Брі…
— Забирайся геть. — Я штовхаю його. Руками й розумом виштовхую Себастіана, аж поки він зникає. Я знову лишаюся сама, і мене занурює в інший сон.
Трохи згодом тієї самої ночі уві сні мені являється Фінн, та я виштовхую його, перш ніж він встигає сказати бодай слово.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Навіть без снодійного збору я безпробудно сплю багато годин.
Прокинувшись, помічаю, що крізь щілину в шторах проникає світло. Я затуляю долонями очі й стогну. Сплутатися з іще одним фейрівським Двором мені хочеться не більше, ніж втратити голову. До того ж я сумніваюся, що Міша — справді нейтральна сторона. Вони з Амірою допомагають Фіннові рятувати Немилостивих біженців із таборів королеви. Знаючи це, легше довіряти Міші, легше поважати його. Утім, це означає, що він якось пов’язаний із Фінном і тими, хто хоче бачити саме цього принца на троні Тіней.