Я переводжу погляд на нього. Не готова зробити це зараз.
Кейн різко зупиняється й розвертається:
— Хлопче, ти що, знущаєшся?
Себастіан люто дивиться на нього:
— Не втручайся.
Я хитаю головою:
— Басті, будь ласка, не треба.
— Я просто хочу, щоб ти дала мені…
Несподівано Себастіан хапається за руку — в неї поцілили стрілою.
— На деревах! — кричить Ріаан і підходить ближче, коли Кейн кидається на нападників.
Магія свистить у повітрі. Ріаан затуляє нас своїм тілом.
— Отрута, — хрипить Себастіан. — Абріелло, лягай.
Уже надто пізно. Стріла вражає мене, перш ніж я встигаю усвідомити значення його слів.
РОЗДІЛ ДВАДЦАТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Нас везуть кудись углиб Гоблінських гір, у фортецю на краю скелі. Однак щойно ми опиняємося там, нас одразу кидають у темну камеру — без жодних погроз чи пояснень. Я впадаю в забуття. Від ін’єкції моє тіло геть слабке.
Ця отрута відрізняється від тої, що мені кололи раніше. Вона блокує все — не тільки магію, а й здатність хоч якось контролювати м’язи. Можу лише дихати, та й то ледь-ледь, і кожен ковток повітря змушує мене відчайдушно жадати наступного. Це смерть без смерті. Суцільний жах.
Себастіан лежить поруч зі мною в цій тісній темній камері. Мабуть, його накачали тією самою отрутою. Щоразу, коли він намагається кричати, його слова звучать так само невиразно, як, упевнена, звучали б мої, якби я спробувала заговорити.
Я не марную енергії на крики. Мені заледве вистачає сил дихати.
Думаю про Ларк, яка заснула. Про згорьовану Прету.
Думаю про добре серце Фінна, його нескінченні жертви й про те, як сильно він хотів урятувати своє королівство.
Ріаан стоїть у кутку камери, притуливши голову до стіни, а от Кейна ніде не видно.
Я сподіваюся, що він утік. Сподіваюся, що вони разом із Фінном уже поспішають до нас.
Проте де ми?
Що з нами збираються зробити?
І чому схопили Ріаана?
Що їм від нього треба?
Забуття притягує, і я радо пірнаю в нього, вислизаючи геть із цього непотрібного тіла.
— Розбуди їх, — різкий жіночий голос вириває мене з комфортного напівсну. Ріаан штовхає мене чоботом у бік, і коли я розплющую очі, бачу, як він штовхає Себастіана.
— Брі, — хрипить Себастіан.
Підводжу голову й бачу в дверях нашої крихітної камери королеву Арію. Її прекрасне біляве волосся струменіє вниз плечима, різко контрастуючи зі спотвореним злістю похмурим обличчям. Вона занадто молода, щоби бути такою старою, але в її очах помітна гіркота, що постарила її душу.
— Мамо, — видихає Себастіан, намагаючись звестися на ноги. Цікаво, чи вдасться йому це? Я не можу навіть пальцем поворухнути.
З руки Арії виривається спалах світла — і Себастіан відлітає до стіни.
— І це мій син, — каже вона, — який спробував стати королем і зазнав невдачі. Тільки дурень намагається зайняти трон Тіней, не володіючи його силою.
— Я не зав, — невиразно белькоче він.
— А що ж сталося? — запитує вона, схиливши голову набік. — Чи можна вважати перемогою титул короля Двору, що помирає? Правителя мерзенних Немилостивих?
Себастіан притискає руку до грудей:
— Мамо, я м-м-м Неиостивий.
— Отож. — Ніздрі королеви роздуваються від огиди, вона гордовито задирає голову. — І твоя непостійність доводить, що ти нічим не кращий за них, — в очах Себастіана спалахує образа, але його матір цього не помічає, або ж їй байдуже. — Може, ти й молодий, але ж не такий дурний. Ти втратив своє право на трон, коли дозволив цій дівці зберегти силу твого батька.
— Я не…
— Ти дав їй зілля життя. Магія — це життя, сину мій. Ти це знаєш.
Половина його обличчя спотворюється від гніву, інша половина обм’якла й обвисає.
— А шо я мав обити? Даи ій омети?
— Так. Таким був план від самого початку. Ця дівка буквально стояла між тобою і троном твого батька. — Арія хитає головою. — Вважаєш, я не знала, що ти вистежив її? Два роки ти вдавав, ніби досі її шукаєш. І ти думав, я не знаю? — Вона пильно дивиться на сина, її очі холодні, немов сапфіри. — Хоч моя магія і була слабкою, я мала вірних підданих. Я знала, що ти знайшов її, і коли ти збрехав мені, я вирішила випробувати тебе.
— Це було… ипоуання?
— Так. І ти його провалив.
На її обличчі така ненависть, що мені боляче за Себастіана. Він знав, що його матір ухвалювала погані рішення, що вона була злою і брехливою, але однаково любив її. Й ось що отримує натомість.