— Але я повинна тобі подякувати, — каже вона. — Ти спростив для мене складне рішення й наблизив перемогу у важкій війні.
— А як же об’єднання Дворів? — запитує Себастіан. Дія отрути, певно, ослабла, бо говорить він уже чітко. — Як же обіцяне дитя? Як же все, що ти говорила про моє право за народженням стати королем обох Дворів?
Її очі блищать, і золоте світло розквітає навколо неї.
— Ти думав, я віддам тобі свою корону? Ось так просто помру після всього, що зробила, всього, чим пожертвувала заради тебе? — Вона хитає головою. — Цей план змінився, щойно ти вперше збрехав мені. Ти нічим не кращий за свого брехливого підступного батька.
— Я досі твій син.
— Думаєш, я можу дивитися тобі в обличчя, не зневажаючи частину його крові в тобі? Чому, як вважаєш, я так часто подорожувала без тебе? Чому так часто відсилала тебе?
Я хочу підвестися. Хочу взяти Себастіана за руку.
Однак отрута, мабуть, діє на мене більше, ніж на нього, бо я не можу.
Не можу навіть прошепотіти його ім’я.
— Що ти з нами зробиш? — Себастіан важко притискається до стіни, наче витратив останні сили.
— Незабаром вам знову зроблять ін’єкції. Ця отрута потужніша за ту, якою ми користувалися раніше. Якщо ви стабільно отримуватимете потрібне дозування, то будете замкнені без магії, скільки я схочу. — На її руках пульсує світло, наче вона ввібрала в себе стільки сили, що її неможливо стримувати. — Але не хвилюйтеся. Я не вб’ю вас. Мені потрібно, щоб ви обоє були живі. Інакше існує ризик, що хтось із вас помре першим, і корона та її сила возз’єднаються. Та навіть якщо це станеться, я однаково сильніша за будь-кого з вас. Тому не бачу причин затягувати цю брудну справу.
— Ти плануєш залишити нас у цій камері? — запитує Себастіан.
Я звертаю увагу на Ріаана. Він якось дивно притих у кутку.
— Звісно, ні! — її очі розширюються, і вона притискає свою тонку руку до грудей, вдаючи жах. — Ми перемістимо вас у ці затишні маленькі кімнатки.
Іржаві колеса скрегочуть кам’яною підлогою, і в полі зору з'являється вертикальний залізний саркофаг. Він нагадує мені той, у якому спочивають тіла правителів в Елорі.
— Вони оснащені системою, що підтримуватиме дозу цієї прекрасної нової отрути, — посміхається Арія. — Щойно Двір Місяця помре, я вирішу, що з вами робити. А може, просто залишу вас там. Мені дуже подобається збирати реліквії.
— Який у цьому сенс? — запитує Себастіан. — Навіщо знищувати половину королівства, якщо навіть не зможеш там правити?
— Не зможу? — її посмішка повільна й лиха. — Коли боги розділили цей світ навпіл, вони дали нам обіцянку. Вони обіцяли: все, що було зроблено, можна так само скасувати. Кров Меб, пролита в горах, створила Крижану річку. Остання крапля, що покинула її тіло, стала каталізатором, який розділив землю на два Двори. Кров Меб розділила Двори, і саме кров Меб знову об’єднає їх.
— Ні, — видихає Себастіан, дивлячись на мене.
— Ні-ні, — каже Арія. — Не її кров. Розумієш, якщо скористатися кров’ю Абріелли для возз’єднання Дворів, щойно вона помре, то сила — сила землі, а також її власна, — перейдуть до когось іншого. Вона потрібна мені живою. Мені треба, щоб трон Оберона знищили. Щоб сила, корона і трон втратили магію. Щоб не було ризику, що влада над новим королівством дістанеться не тому. А ще мені потрібен хтось, у кому тече кров Меб. Усе, що було зроблено, можна так само скасувати.
Ні. Благаю, ні!
Королева посміхається. Вона клацає пальцями, і я така нажахана побаченим, що мені вдається скрикнути.
— Абріелло! — кричить моя сестра, простягаючи руку до камери.
Королева смикає Джасалін за волосся.
— Ні-ні, — каже вона. — Ти тут не для возз’єднання із сестрою.
— Якщо ти хочеш знищити фейрі Тіней, навіщо тобі їхні землі? — запитує Себастіан. — Який у цьому сенс?
— Вогняні самоцвіти, — хриплю я.
Королева усміхається, ніби я винятково здібна учениця.
— А дівчисько розуміє.
Вона переводить погляд на Себастіана, і її обличчя стає спокійнішим. На мить мені здається, що в її очах може промайнути справжнє каяття.
— Прощавай, сину.
Вона зникає в спалаху світла, і моя сестра разом із нею.
Довгу, наповнену болем мить Себастіан дивиться туди, де щойно стояла Арія. Ріаан спостерігає за ним зі свого кутка цієї занадто маленької камери.
— Ріаане? — голос Себастіана смертельно тихий, коли він озирається до свого друга. — Ти розповів їй про Абріеллу. Вона весь цей час знала.
Ріаан зникає і з’являється за межами камери. Я й гадки не мала, що він володіє такою силою, але тепер розумію, що саме так він забрав нас від Кейна. І саме так ми опинилися тут.