— Так приємно знову відчувати на собі твій погляд, — нерівно видихає Фінн. — Я не повинен був відпускати тебе саму. Я мав бути поруч, щоб захистити тебе.
— Арія мертва, — кажу, хоча й сама не до кінця в це вірю. — Її немає. З нами все буде гаразд.
Він киває, не зводячи очей із мого обличчя.
— Знаю, нам іще треба розібратися з Дворами, щоб зрозуміти, яким саме буде наше майбутнє.
Фінн важко зітхає:
— Важливо тільки те, що ти в безпеці. Усе інше може почекати, — він обіймає мене однією рукою, іншу просовує під спину й кладе голову мені на груди. Усе його тіло тремтить. — Я не можу тебе втратити.
Гладжу пальцями його волосся.
— Я тут, із тобою. Не покидай мене.
— Ніколи, — Фінн міцно цілує мене в груди, просто над серцем. — Ми багато чим завдячуємо Себастіану. Коли ти вбила королеву, сила Золотого Двору перейшла до нього. Коли я зрозумів, що сталося, майже очікував, що він вирушить до Двору Сонця й оголосить себе спадкоємцем трону. Я недооцінив його.
— Що він збирається робити?
— Правитиме обома Дворами, як і планував, — спокійно каже Фінн. — Разом із тобою, звісно.
— Як це взагалі можливо?
Фінн хитає головою:
— Ми не знаємо, але Джуліана скликала жриць, і вони намагаються розібратися. Ми всі згодні з тим, що насамперед потрібно цілими й неушкодженими доправити вас до Крижаної річки, щоб ви могли зміцнити свій союз і разом посісти трон Тіней. Цього разу відправимо з вами цілий батальйон.
— Але королева мертва. Думаєш, за нами полює хтось ще?
— Не знаю. — Він заправляє неслухняне пасмо мені за вухо й пильно дивиться на мене. — Я не можу знову тебе втратити. Просто дозволь мені охороняти тебе, поки ти сядеш на цей трон. І всі дні після того. Дозволь мені зробити це.
— Як би мені хотілося, щоби був інший спосіб, — кажу я. Фінн міцно заплющує очі.
— Я помилявся, — промовляє він. — Якщо я чогось і навчився за більш ніж столітнє життя, то це того, що не можна припиняти сподіватися. Надія є завжди. У мене поки немає рішення, але обіцяю, що ніколи не припиню шукати спосіб бути разом із тобою.
Я заплющую очі. «Ніколи не припиню». Треба було опинитися замкненою в тій труні, щоб зрозуміти, як важливо мені почути ці слова.
— Ти досі цього хочеш?
— Усім своїм єством. Хоча б на останньому подиху.
— Фінне, — шепочу я. — А раптом…
— Раптом цього не станеться? — Він цілує мене в підборіддя, в щоку, в куточок рота. — Абріелло, навіть якщо ми не будемо разом, я однаково житиму в світі, в якому є ти. І насолоджуватимуся кожною миттю свого життя. Навіть якщо ти ніколи не будеш моєю, я завжди буду твоїм. Заради такого кохання варто сподіватися.
— Добре, — кажу я, а моїми щоками починають текти сльози. — Тому що мені не потрібне все це без тебе.
Фіннова рука міцно стискає моє стегно.
— Для мене це найбільша честь.
— Досі не вірю, що я ключ до всього цього й гідна бути королевою.
— Але так і є. У мене немає й найменших сумнівів. Ти вже врятувала стільки життів. Діти починають прокидатися. Баланс поступово відновлюється.
— Ларк? — шепочу я.
— Вона питала про тебе. Ти тут уже тиждень. То отям-люєшся, то знову впадаєш у забуття. Твої рани гояться повільно, але останні декілька днів більше відновлювалася твоя магія, ніж твоє тіло.
— А що із Джас?
Фінн проводить великим пальцем по моїй щоці й глибоко зітхає.
— Вона одужує, але повільно. Усе, що ми можемо зробити, це дати їй поспати. Її смертне тіло не може витримати багато магічного зцілення за один раз.
— Де вона?
— В Опівнічному палаці. Я можу відвести тебе до неї, якщо хочеш.
— Можна?
Болісний поштовх у грудях змушує мене підвести погляд на двері. Там стоїть Себастіан. Він сумно дивиться на сцену, що відкрилася перед ним.
— Я лише хотів перевірити, як ти, — глухо каже він. — Ми можемо поговорити пізніше.
Фінн хитає головою:
— Вам потрібно спланувати майбутні кроки. Я зустрінуся з Кейном. Треба обговорити деталі поїздки в гори. Ви будете готові до ранку?
Ми із Себастіаном киваємо, але я відчуваю, що він цього не хоче. І я розумію його. Він назавжди зв’яже своє життя з тією, яка кохає іншого. Не тільки ми з Фінном ідемо на жертви.
— Я незабаром повернуся з гобліном, щоби він переніс нас до твоєї сестри. — Фінн цілує мене в маківку й вилазить із нашого ліжка на даху.
Я дивлюся Фіннові вслід, а тоді переводжу погляд на Себастіана. Його біляве волосся зібране в низький хвіст. Він одягнений у красиву чорну туніку, наче весь день провів на нарадах.