Тим часом Себастіан приходить до мене уві сні й просить приїхати до нього в Немилостивий палац. Він посів трон? Тепер, коли Себастіан заволодів короною, я не знаю, що може його зупинити, не знаю, що він накоїв, щоб зазнати такого болю, який я відчула вчора.
Сідаю, опускаючи ноги на прохолодну кам’яну підлогу. У голові паморочиться, і я заплющую очі. Досі болісно змучена. Міша сказав, це через те, що я надто виснажила свої сили одразу після трансформації. Запевняв, що мені лише треба відпочити, та я досі почуваюся такою втомленою, як і в найгірші дні мого людського життя. Певно, енергія та сила фейрі не передаються людям, які випивають зілля життя. Мабуть, ці дари призначені тільки для народжених фейрі.
Я йду до вбиральні, а коли повертаюся, біля ліжка на мене чекає незнайома жінка. Лазурова сукня з важкими спідницями лежить на її витягнутих руках, ніби незнайомка збирається піднести мені дар.
— Хто ти? — запитую.
— Я — Дженні. Чула, як ви прокинулися, і приготувала ваше вбрання для ранньої вечері. — Вона усміхається так, ніби моє пробудження від сну — найкраще, що сталося з нею за цілий день. — Дозвольте, я допоможу вам одягнутися, — пропонує вона, підходячи до мене.
Я вказую на сукню.
— Тільки не це. — Більше не дозволю обтяжувати мене важкими спідницями і зв’язувати корсетами, що не дають вдихнути. Досить із мене тендітних черевичків і тонких тканин. Досить із мене чужого контролю.
— Бажаєте інший колір? Ми приготували для вас багато варіантів…
— Штани. — Намагаюся усміхнутися, щоби пом’якшити свою різкість. — Будь ласка.
— Як забажає пані.
Служниця кидає сукню на ліжко, підходить до шафи й відчиняє дверцята. Всередині повно дорогих тканин усіх кольорів веселки. Хотіла б я відправити їх Джас додому. Усмішка розпливається моїми вустами, коли уявляю, як вона розрізає ці тканини для власних творінь. Однак радість зникає, коли розумію, що, можливо, більше ніколи не побачу, як в очах моєї сестрички спалахує захват від нової ідеї.
Якби ж я могла знову стати людиною… Якби ж могла повернутися до Елори й залишити цей кошмарний світ позаду…
— Чий це одяг? — запитую я.
Дженні кидає на мене розгублений погляд через плече.
— Перепрошую?
— Ця шафа повна речей. Чий це одяг?
— Ваш, міледі.
Я суплюся і приглядаюся до сукні на ліжку. Не впізнаю її, але в Золотому палаці в мене було більше суконь, ніж я будь-коли надягала. Я дозволяла Тесс та Еммалін обирати для мене одяг і навіть не звертала на нього уваги.
— Це з Милостивого Двору? — запитую.
— Ні, міледі. Це новий одяг, куплений для вашого перебування на наших землях. Поки ви спали, Його величність попросив приготувати для вас усе.
Як вони впоралися так швидко? За допомогою магії? І чому я не чула, коли вони принесли весь цей одяг у мою кімнату? Проте я не наважуюся запитати. Це схоже на якийсь фокус. Усе в цьому світі — фокус.
— Звісно, ми дещо виправимо, — продовжує Дженні, — коли вже дізналися, що вам більше до вподоби штани, а не сукні.
Вона дістає із шухляди пару світло-коричневих шкіряних штанів для верхової їзди й білу блузку та кладе на ліжко поруч із непотрібною сукнею. З наступної шухляди з’являється комплект спідньої білизни.
— Я можу вдягнутися сама, — кажу, доки Дженні дістає із шафи пару чобіт для верхової їзди.
— Звичайно, міледі. Як забажаєте. Я почекаю в коридорі, а тоді проведу вас на обідню терасу, коли будете готові. — Вона злегка схиляє голову.
Я незграбно киваю.
Мене багато тижнів балували в Золотому палаці, та мені досі некомфортно мати прислугу. Я так звикла бути служкою, що, здається, ніколи не призвичаюсь до життя по інший бік.
— Дякую.
Дженні зупиняється біля дверей, вхопившись за ручку.
— Це я маю дякувати вам, — шепоче вона.
— За що?
— За те, що зняли прокляття. — Дженні втуплює погляд у двері. — Я втратила дорогого друга із Золотого Двору. На нього напав фейрі Тіней, у його ж будинку. Він…
— Він не міг захистити себе, — пошепки закінчую я й одразу серджуся на себе за те, що констатую очевидне. Прокляття королеви зробило Немилостивих смертними й обмежило їхню магію. Щоб користуватися своїми силами та продовжувати собі життя, фейрі Тіней мусили приносити людські жертви. Однак ціну за таке могутнє прокляття частково довелося сплатити й Милостивим — вони більше не могли зашкодити Немилостивим фейрі та стали беззахисними перед їхніми атаками, що лише поглибило прірву між Дворами.
— Мені прикро це чути.