— А де всі твої люди? — запитую, перш ніж прожувати їжу.
Міша обводить поглядом тиху терасу.
— Якщо припустити, що це не буквальне запитання, тобі доведеться уточнити.
— Придворні, — кажу, розмахуючи виделкою. Здавалося, Себастіан ніколи не лишався наодинці. Якщо поруч із ним не було однієї з його потенційних наречених, то був Ріаан, зазвичай разом із кількома іншими вартовими та членами ради. — Радники, друзі, мешканці вашого палацу? — Роблю паузу. — Твоя дружина?
Міша складає руки на столі й нахиляється вперед.
Королева Аміра з нетерпінням чекає на зустріч із тобою, але просто зараз побачитися не може. Щодо інших… — він стинає плечима. — Я хотів, щоб сьогодні ввечері ти була тільки моя. Нам треба чимало обговорити, і більшість цих речей занадто важлива для мене, щоб запрошувати до розмови інші голоси й вуха.
Я насуплююсь.
— Що ж тобі треба обговорити зі мною? Я лише дурна дівчина, яку принц-маніпулятор обманом затягнув у стосунки, — знову бовкнула більше, ніж хотіла. Здається, нічого не можу із собою вдіяти.
Очі Міші спалахують, він схиляє голову набік.
— Твій гнів такий сильний. Мені це подобається.
— Ти не знаєш і половини мого гніву, але якщо замислив якусь капость, якщо спробуєш примусити мене працювати з Фінном або возз’єднатися із Себастіаном — то пізнаєш усю його силу.
Міша посміхається.
— Принц Ронан знає, що не може заявитися до цього палацу, не може прийти по тебе без запрошення, не ризикуючи розпочати битву, яку, безсумнівно, програє. Але я відчуваю таку спокусу запросити його — хоча б для того, щоб ти випустила всю свою приховану лють. Було б так весело на це подивитись.
Я опускаю голову й повільно видихаю.
— Тобі колись казали, що неввічливо порпатися в думках та емоціях інших?
— Вибач, — зітхає Міша. — Я поводжусь як безсердечна тварина, але запевняю тебе, це не зозла. Просто минуло вже багато століть, відколи двоє таких могутніх фейрі билися за жінку. І не одне тисячоліття, відколи в такій битві сходилися два брати. До того ж цей раз здається не менш значущим, ніж попередній. — Він крутить зап’ястям, і на столі біля моєї виделки з’являється келих вина. — На знак вибачення пропоную келих мого найкращого вина.
Я не зважаю на напій і переводжу погляд на Мішу:
— Ти повторюєш, що за мене борються двоє фейрі. Чому ти так кажеш?
— Принц Ронан і принц Фінніан? Нічого не пригадуєш? Чи за тебе б’ються ще й інші могутні фейрі? Якщо так, то я хотів би знати зараз. Не люблю сюрпризів.
Мій погляд стає крижаним:
— Невже ти не знаєш? Чи ми вдаємо, що ти не читаєш моїх думок?
Він зітхає.
— Ронан і Фінніан б’ються за тебе, це ж очевидно.
— А ти знаєш це, тому що…
— Тому що маю очі у Дворі Місяця.
Звісно. Здається, кожен тут має своїх шпигунів у всіх куточках цього світу. Дивно, що взагалі існують якісь таємниці.
— Може, вони й билися, але аж ніяк не за мене. Себастіан зв’язався зі мною, бо знав, що це вб’є мене. Прокляття його матері мене вб’є, а коли я помру, він отримає корону. Це все було через неї, для того, щоб стати законним правителем Двору Тіней, не через мене.
— Ти так у цьому впевнена? — запитує Міша, підіймаючи келих.
— Так, упевнена. І це таке полегшення. Я більше не пішак у їхній грі. Вони можуть скільки завгодно битися за той клятий Двір. Але мене це більше не стосується.
Король Диких фейрі регоче.
— Якби ж то була правда.
— Це правда. — Махаю рукою над головою. — Бачиш? Корони немає.
Міша хитро мружиться на мене:
— Можливо, ти хотіла би побачити все на власні очі?
Він свистить — і великий коричневий плямистий яструб злітає із секвої та сідає на плече Міші.
— Це Шторм — мій фамільяр.
Я насторожено зиркаю на яструба.
— Гадки не маю, що таке фамільяр.
— Наші з ним розуми пов’язані. Він підкоряється мені. Служить мені.
Я одразу згадую баргеста — велетенського монстра, схожого на вовка, який напав на мене першого дня в цьому світі. Себастіан розповідав, що інколи Немилостиві роблять із цих істот фамільярів. Він припустив, що той напад не був збігом обставин.
— Я не маю нічого спільного з тим псом згуби, — цієї таки миті каже Міша. — Мої фамільяри не нападають — принаймні не з наміром зашкодити. Якщо ж на них кинуться першими… — Він стинає плечима.
— То що такого я маю побачити в цьому птахові? — запитую.
— Сьогодні вранці Шторм повернувся з Двору Місяця. Якщо подивишся йому в очі, він покаже тобі все, що там побачив.