— Я не хочу цього знати. Це мене не обходить.
Куточок Мішиного рота смішно смикається догори.
— Знущаєшся?
Очі в птаха такі, як у Міші, — світло-карі й сяйливі. Зіниці то розширюються, то звужуються, коли я дивлюся в них.
— Я не бачу нічо…
Не знаю, чого я очікувала, але зовсім не була готова відчути, що мою свідомість ніби висмикують із тіла — і раптом я лечу. Лечу, як хижий птах, кружляю над вежею замку, а тоді влітаю у високе вікно й сідаю на кам’яний виступ.
Внизу біля вікна стоїть Фінн і споглядає яскравий день. Я миттєво впізнаю простору залу з кришталевими люстрами та блискучою мармуровою підлогою — це тронна зала Немилостивих, хоч із трону вже не шкіриться Мордей.
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
Востаннє я була в цій кімнаті, коли встромила ніж у груди фальшивого короля. Я дивилася, як його бездиханне тіло впало поруч із тілом невинної дівчини, яку він убив, щоби покарати мене за відмову зв’язатися з ним.
Проте зараз у тронній залі ті, кого я колись називала друзями: Фінн у супроводі своїх гострозорих вовчиць Дари та Луни, Джалек — перебіжчик із Милостивих, Прета — невістка Фінна, і донька Прети Ларк. Дівчинка стискає руку матері й підводить погляд на яструба. Цікаво, чи розуміє вона, що за ними спостерігають? Чи знає, що я побачу цю сцену в майбутньому?
Фінн говорить, але його слова позбавлені будь-якого сенсу. Я розумію, що яструб не розбирає звуків, а лише запам'ятовує їх для свого господаря. Тоді зосереджуюсь і стежу за губами принца Тіней.
— Я хочу, щоб усі були готові вирушити за першої ж нагоди, — каже Фінн, його увага досі прикута до краєвиду за вікнами. Не знаю, що саме він бачить, але відчуваю його занепокоєння і скорботу. Його повне виснаження.
— Що? — запитує Прета, кидаючи на нього важкий погляд. Вона рішуче складає руки на грудях. — Ми так довго чекали, щоби повернутися сюди, а тепер ти збираєшся втекти, підібгавши хвоста?
Фінн ледь тримається на ногах і хапається за підвіконня. Вовчиці Дара та Луна тицяються носами в його руки й тихенько скавулять.
— Себастіан тепер має корону, — каже Джалек, зблиснувши гострим поглядом темно-зелених очей. — Фінн слушно сказав. Це лише питання часу.
— То ми просто здаємося? — не вгаває Прета.
Фінн заплющує очі. На його чолі виступають краплі поту.
— Прокляття знято. І тепер принц Ронан їде сюди, щоби посісти цей трон. Щойно він це зробить, у нас не лишиться жодного шансу протидіяти його силі.
— Якщо він уже їде, то ми відішлемо наших людей привітати його як слід, — гарикає Прета.
— Вважаєш, він такий дурний, що зайде через парадні двері? — запитує Джалек. — Гоблін приведе його прямісінько до тронної зали, можливо, одразу й на трон.
— Тоді ми чекатимемо на помості з мечами напоготові, — наполягає Прета. Смуток і відчай у її очах розривають моє серце. До цієї миті я не усвідомлювала, як сильно мені бракувало тієї ватаги. Навіть думати собі про це не дозволяла.
— Що саме у фразі «він має корону» ти не розумієш? — Фінн потирає скроні. — Я надто втомився, щоб сперечатися про це.
Прета хитає головою.
— Ти не втомився. Ти хворий. Тобі потрібен відпочинок — у власному ліжку, у власному домі.
Фінн повертається спиною до вікна й підводить голову догори, притуливши її до скла. Прета каже правду. Він справді має хворобливий вигляд. Його злегка смаглява шкіра зараз тривожно бліда, у поставі помітна така нетипова для нього слабкість.
— Будь-якої миті цю залу можуть заповнити вартові Себастіана та їхні гобліни, — каже Фінн. — Вони з’являться швидко, будуть озброєні й готові вбивати. Одна річ — стояти на своєму, коли ми думали, що Орда Проклятих вийде зі сховку й прикриє нас, а інша — лишатися тут без підкріплення. Це самогубство.
— Вони скоро будуть тут, — впевнена Прета. — Генерал Гарґова не покинув би тебе.
Фінн хитає головою.
— Запізно — це запізно. І байдуже, проґавили ми хвилину чи століття. Ми йдемо.
— А як же твій Двір? — запитує Прета.
— Ми зробимо все, що зможемо, без трону, — відповідає Фінн.
Біль у його очах б’є мене просто в груди. Фінн і його команда, певно, були у Дворі Місяця з того самого дня, коли я вбила Мордея.
Однак без корони його правління таке саме незаконне, як правління фальшивого короля. Поки я носила корону, ніхто інший не міг претендувати на трон, але тепер, через мене, вона в Себастіана. Це означає, що Фіннові ніколи не посісти трон Тіней.
Чомусь, навіть попри те, що він дурив мене, я досі вірю, що Фінніан був би хорошим королем.