— Я казала їй, що вона все втратить. — Від заспокійливого дотику матері очі Ларк заплющуються. — Вона не хотіла бути королевою, а я сказала їй, що це не страшно, бо вона все втратить.
Моє серце стискається від згадки про цю розмову. Ларк явилася в моєму сні й розповіла, що в деяких її видіннях майбутнього я помираю, а в інших — стаю королевою. Я сказала, що не хочу бути королевою й мати так багато, коли інші не мають нічого, а вона відповіла, що це не страшно, бо я втрачу все.
Вона мала рацію. Я втратила все, коли Себастіан зрадив мене. Згубила людське життя, шанс повернутися до своєї сестри, покинула коханого. Так, я втратила все, але в дечому Ларк помилилася: я не сидітиму поруч із Себастіаном, коли він зійде на трон. Ніколи. Не після всього, що він зробив зі мною.
Прета і Фінн щось говорять, тож змушую себе зосередитися, щоб зрозуміти їхні слова крізь сприйняття яструба.
— Якщо Себастіану навіщось потрібна Абріелла, щоб зайняти трон, — каже Прета, — то ми повинні знайти її першими.
Не встигаю замислитися над цим, як мені вже показують нове видіння. Яструб сидить в іншому місці, а в тронній залі тепер тільки Фінн і Кейн.
Фінн видається втомленим, але не таким хворим, як у попередньому видінні. На його щоках трохи більше рум’янцю, та й стоїть він пряміше, ніби готовий будь-якої миті вихопити меч із піхов.
— У старому будинку немає жодних слідів Абріелли, — каже Кейн. — Мої джерела повідомляють, що до Золотого палацу вона також не повернулася.
Фінн киває, не відводячи погляду від краєвиду за вікном.
— Вона досі не довіряє йому. Або нам, — зітхає він. — Цікаво, де вона. Себастіан може легко відстежити її через зв’язок.
— Дякувати богам, він досі цього не зробив, — каже Кейн. — Якщо наші здогади правдиві, й вона справді потрібна йому, це дає нам трохи більше часу.
— Ніщо із цього не пояснює видіння Ларк. Що як малеча має рацію, і трон не належить йому? Що як, здобувши корону від Абріелли, він не отримав решти того, що було йому потрібно?
Кейн глипає на Фінна.
— Хіба таке можливо? Чи можна відокремити корону від її сили?
Фінн гучно видихає.
— Брі продемонструвала надзвичайну могутність, коли втекла із Золотого палацу.
— У неї значно більше сили, ніж зілля життя дало б людині, перетвореній на фейрі, — міркує вголос Кейн. — Думаєш, Ронан знає, що трон його не прийме?
— Я не впевнений, що і сам це знаю, — відповідає Фінн.
У мене голова йде обертом, я намагаюся зосередитись. Про що вони говорять? Як моя сила пов’язана з тим, що Себастіан посяде трон?
— Якщо ти маєш рацію, — каже Кейн, — він захоче її повернути. Що тоді станеться з Абріеллою?
— Нічого хорошого. — Фінн проводить рукою по своїх чорних кучерях. — Я б нічому не здивувався. Але він зробить свій хід досить скоро — чи із силою, яку потребує трон, чи без неї.
— Навколо палацу встановлено щит, і поки ми говоримо, наші війська збираються в горах. Навіть без солдатів Гарґови, ми зможемо…
— Фінне! — голос Джалека луною прокочується склепінчастою залою. — Ларк каже, у нас будуть гості.
Кейн кидається до вікна і вдивляється в далечінь:
— Я не бачу жодних…
— Привіт, брате, — тихо вітається Фінн.
На іншому кінці кімнати, на помості, який щойно був порожній, поруч із гобліном стоїть Себастіан у блискучій чорній мантії зі срібною тасьмою. Я так звикла бачити його в сіро-жовтих кольорах Двору Сонця, що в темному вбранні він має зовсім неприродний вигляд. Наче дитина, що грається в переодягання.
Себастіан сердито витріщається вниз на Фінна. Його пальці обхоплюють руків’я меча.
— Я не хочу кривдити тебе.
— Дивна причина, щоб хапатися за клинок, — зауважує Кейн, підходячи ближче до Фінна, і кладе руку на власну зброю.
— Мої солдати вже в дорозі, — каже Себастіан. — Твій щит, можливо, й сповільнить їх, але ти забув: щойно я сяду на цей трон, зможу знести твій захист. І цей палац сповниться тими, хто присягнув на вірність мені.
— То чому ж ти вагаєшся, Ронане? — запитує Фінн, склавши руки на грудях. — Вибач, тобі, певно, більше подобається ім’я Басті, як називала тебе Абріелла? Хоча не думаю, що вона й далі тебе так називатиме.
Себастіан кидається вперед, але Джалек різко змахує рукою — і Милостивий принц відлітає назад, ніби наштовхнувшись на невидиму стіну.
— Я знаю, що ти ховаєш її в палаці Міші.
Фінн посміхається, і якби не багатогодинні тренування з ним, я, напевно, не розпізнала б за цією посмішкою гнів та роздратування.
— Тоді ти знаєш, що вона в безпеці, — відповідає так, ніби щойно не казав Кейнові, що гадки не має, де я.