— Я маю побачити все на власні очі.
Він схрещує руки.
— Ти забула, що зв’язана із Себастіаном? Що він знає, як ти почуваєшся і де перебуваєш?
— Ні. Я не забула. І не можу забути. — Торкаюся скронь пучками пальців: — Він тут, — притискаю долоню до грудей. — І тут.
Я відчуваю його, коли згортаюся клубочком у ліжку, щоб заснути. Однак не можу змусити себе зізнатися в цьому.
— Ти сказав, що можеш навчити мене блокувати…
— Для цього потрібна практика. І терпіння, й багато енергії, якої в тебе зараз немає, але обіцяю дати тобі урок із самого ранку.
Він має рацію. Я не сплю лише декілька годин і вже зовсім виснажена, мені кортить знову залізти під ковдру. Проте тоді прийдуть сни, а уві сні я ризикую відкритися Фіннові чи Себастіану.
— Завтра, — наполягає Міша. — Після того як виспишся і зможеш обміркувати все, що сьогодні дізналася, ми повправляємося в блокуванні зв’язку. Але мушу застерегти: більшість пар, поєднаних зв’язком, відчувають присутність одне одного сильніше, коли вони поруч. Навіть після років тренувань, ти, імовірно, не зможеш непоміченою шпигувати за партнером.
Я киваю.
— Гаразд.
Навіть якщо я ніколи не зможу шпигувати за Себастіаном, хочу опанувати все, чого тільки навчить Міша. Повсякчас відчуваючи, що Себастіан поруч, я слабшаю. Якби він просто зараз увійшов у ці двері, не впевнена, що змогла би стриматись і не кинулась би в його обійми.
— Стосовно сьогоднішнього вечора, — каже Міша, — не заперечуватимеш щодо справжньої екскурсії моїм замком?
Я б не заперечувала. Від жодного місця мені так не перехоплювало подих, як від тих частин Скелястого замку, в яких я встигла побувати. Проте не так хочу провести вечір.
— Можна я піду з Амірою? До… табору? — прикушую губу. Хочу переконатися, що Міша — добрий фейрі. Однак хочу знати це для себе чи для вразливих дітлахів Немилостивих?
— О, не знаю, чи вдасться, — сумнівається Міша. Він довго мовчить, його погляд відсторонений, і мені цікаво, чи не намагається він змусити мене передумати.
— Якщо ти намагаєшся щось приховати…
Раптом він киває й усміхається мені.
— Аміра досі в стайні. Вона сказала, що почекає, і ми зможемо поїхати всі разом.
Я розгублено роззираюсь.
— Ти щойно… говорив із нею?
Усмішка Міші розпливається ширше:
— Саме так.
Він постукує себе по скроні, ніби це все пояснює, а тоді каже:
— Ти поїдеш у цьому чи хочеш перевдягнутися?
Я опускаю погляд на шкіряні штани й чоботи, які вдягнула до вечері.
— Поїду в цьому.
— Добре. — Міша киває. Він розвертається і, простуючи до сходів, додає: — Аміра просить узяти плащ. Коли ми повернемося, вже стемніє, а із заходом сонця стає прохолодно.
Я помічаю чорний плащ, що висить біля дверей, і хапаю його, перш ніж кидаюся вслід за королем Диких фейрі. У нього такі довгі ноги, що, коли я його наздоганяю, він уже спускається сходами.
— А я зможу робити так із Себастіаном?
Я і сама не впевнена, яку відповідь хочу почути. З одного боку, ладна зробити все, щоб ігнорувати постійний гул його почуттів, що мордують мою свідомість. З іншого боку, було б дивовижно мати змогу говорити з кимось, перебуваючи в різних місцях.
Міша хитає головою:
— Я не втаємничений у магічні здібності Золотого принца, та й твої сили ще до пуття не відомі. Але, як я знаю, ви двоє не можете спілкуватися телепатично.
— Отже, те, як працює зв’язок, залежить від магічних сил партнерів?
Внизу сходів Міша повертає ліворуч і виводить мене із замку на інший сходовий майданчик. Сходи оточують нас звідусіль. Я усвідомлюю, що всі вони висічені в скелі. Здається, ніби Скелястий замок побудований у найвищій точці земель Диких фейрі й, щоб дістатися до чогось поза ним, треба спуститися вниз.
Міша дивиться на мене, схиливши голову набік. «Це не результат зв’язку, — його слова відлунюють у моїй голові так чітко, наче він промовляє їх уголос. — Це мій дар. Як і можливість отримати твою відповідь».
— Ого. Це…
«Моторошно» — перше слово, яке спадає мені на думку, але я надто ввічлива, щоб його вимовити.
Міша хихоче, все одно почувши його.
— От мені цікаво, — каже він, — учора здавалося, що ти хочеш розірвати емоційний зв’язок із Себастіаном, а тепер запитуєш, як можна зробити його більш… точним, щоб ви могли спілкуватися через нього.
Я стенаю плечима.
— Не можна картати мене за допитливість.
— Але що саме тобі потрібно? Ти хочеш відгородитися від нього чи мати змогу вільно спілкуватися з ним?