— Елю? — запитує його барменка. Її губи намагаються витиснути усмішку.
— Ага. І поїсти. Сьогодні був пекельний день.
Вона смикає ручку крана й наливає напій.
— Справді?
— Нечестиві повернули свої сили.
Нечестиві?
Барменка сміється.
— Ну так, звичайно.
— Нє. — Орк хитає головою. — Це правда.
Вона стинає плечима.
— Якщо це означає, що ти можеш знову завдавати їм болю, думаю, ти мав би бути щасливим. — Вона говорить таким тоном, ніби вважає, що орк кепкує.
— Я не брешу. Це сталося вночі в дитячому таборі. Малі вилупки вбили десятьох моїх хлопців, перш ніж ми зрозуміли, що відбувається. Останні вісімнадцять годин, що ми чекали на ін’єкції, був суцільний хаос.
Барменка здригається.
— Я не знаю, як ви можете впорскувати цю отруту дітям.
— Легко. — Орк імітує натискання на поршень шприца.
Вона хитає головою.
— Мені вкололи ту гидоту ще під час війни. Відчуття, наче це сама смерть.
Коли Джалек був ув’язнений у Золотому палаці, йому робили ін’єкції, щоб заблокувати його магію. Це про них зараз ідеться? Вони колють дітям те саме?
Коли барменка повертається до мене й запитально підводить брову, я розумію, що занадто витріщаюсь. І знов опускаю голову.
— Я б краще повбивав їх, — продовжує орк, — але наказ є наказ. Вона хоче, щоб маленькі виродки були живі.
Діти. Він говорить про дітей Немилостивих у її таборах.
Лють закипає в моїй крові. Я ненавиджу їх усіх. Фейрі — брехуни й маніпулятори. Якби не їхня жорстокість і політичні інтриги, я могла б зараз бути вдома з Джас, а не тут. Самотня й розгублена. Зламана й застрягла в цьому новому, безсмертному, тілі, про яке ніколи не просила.
Проте діти? Нехай вони фейрі, але їхньої провини в усьому цьому немає. їх забрали від батьків і ув’язнили лише через нескінченну боротьбу за владу між двома Дворами, які й без того вже достатньо могутні. Це огидно.
Усе моє дитинство минуло нехай не в справжній в’язниці, але в пастці несправедливого, експлуататорського контракту. Я знаю, як це — бути сиротою, і знаю, як це — коли в тебе крадуть твій вибір ті, хто має стільки влади, що вже не бачить нічого, крім власної жадоби.
Барменка ставить перед орком миску, хитаючи головою.
— То прокляття справді знято?
— Угу.
Вона зітхає:
— Шкода твоїх вартових. Тобі потрібна кімната?
Орк запихає ложку до рота й, навіть не проковтнувши, говорить:
— Так. Треба декілька годин поспати, перш ніж я повернуся туди.
Барменка хапає ключ із дошки позаду себе й дає йому.
— Обережніше сьогодні, чуєш?
Орк бурчить щось у відповідь і продовжує запихатися тушкованим м’ясом.
Мене ледь не вивертає від самої думки, що дітям впорскують протимагічну отруту, що їх тримають ув’язненими. Орк назвав їх нечестивими.
Це слово означає «ув’язнені» чи «Немилостиві»?
Здається, я вже знаю відповідь, і від цього в моїй крові стугонить лють.
Змушую себе доїсти вечерю, бо мені знадобиться енергія, але хліб розсипається в роті, наче попіл, а тушковане м’ясо падає в шлунок важким каменем.
Барменка прибирає мій посуд, та я лишаюся сидіти за стійкою і п’ю воду, поки орк доїдає свою порцію й замовляє другу. Прикінчивши все на тарілці, він видає задоволене гарчання, і я вмить осушую свою склянку.
— Ти не проти налити сюди ще води й дозволити мені взяти її нагору? — запитую я, здіймаючи порожню склянку.
Барменка киває й доливає з глечика воду.
Кинувши останній погляд на орка, йду до сходів. Там ховаюся в тінях, огортаючи ними себе, щоб відвідувачі не помітили мене, проходячи повз. Я мовчки чекаю. Мої повіки важчають, тіні заколисують розхитані нерви, тіло благає про відпочинок. Я чекаю і чекаю, аж доки на сходах з’являється орк і рушає нагору.
У світлі свічок легко триматися в тіні, а важке дихання орка маскує звуки моїх кроків. Він зупиняється, тоді простує до кімнати на другому поверсі — на двоє дверей далі коридором від моєї. Коли він заходить, бачу, що двері відчиняються в коридор, а не в кімнату. Ідеально.
Щойно орк зникає, я йду до своєї кімнати. Вона маленька, темна й запліснявіла, але там є ліжко і, як було обіцяно, одяг та відро теплої води для вмивання. Я осушую свою склянку й наповнюю її мильною водою, а тоді повертаюся в коридор. Ставлю склянку просто перед кімнатою орка, щоб вона перекинулася, коли двері відчиняться. Хотіла встановити більш вигадливу пастку, скориставшись своєю магією, але я ще надто невміла й не знаю, чи діє моя сила, поки сплю.