— Вважаєш, їм усім було б краще, якби ти лишила Мордея живим? — запитує Аміра. — Якби ти так ніколи й не прийшла до нашого світу в пошуках своєї сестри?
Я хитаю головою. Не можу зараз думати про Джас. Рятуючи її, я не мала вибору. Просто мусила це зробити. Однак те, що сталося потім…
Аміра не зводить із мене очей.
— Ніхто не знав, що станеться. Це не твоя провина.
— Вони хочуть додому. Хіба ти цього не відчуваєш? — Я важко схлипую, не впевнена, про що саме запитую. Не розумію цього почуття. До цієї миті я і не усвідомлювала, що воно в мене є.
— Я відчуваю, — відповідає Аміра, схиливши голову набік. — Але це мій дар. Я емпатка. Та ти стверджуєш, що теж це відчула?
— Це витає в повітрі, ніби крик про допомогу.
Аміра й Міша обмінюються довгим поглядом, перш ніж королева повертає голову до мене.
— А що я зараз відчуваю? — вона перехоплює мій погляд, і коли я хитаю головою, Аміра бере мою руку й притискає до своїх грудей. — Ти відчуваєш мене?
— Ні. — Знову хитаю головою. — Мені шкода. Я…
— Сила Оберона, — здогадується Міша. — Сила корони, певно, дає їй зв’язок із Немилостивими.
— Це одна з теорій, — додає Аміра. Вона дивиться на захід сонця. — Треба повертатися. Скоро похолоднішає.
Поки ми сідлаємо коней, я дозволяю собі відчути емоції, що витають у повітрі. Серед них є і самотність, і туга за домом, але також і радість. Відчуття захищеності. Вони в безпеці. Це говорить мені про Мішу й Аміру більше, ніж змогла б розповісти будь-яка розмова.
Коли конюх допомагає мені сісти на коня, я ловлю себе на тому, що думаю про Фінна. Він — Немилостивий. Чи означає це, що я можу відчути і його?
Цікаво, чи я колись довідаюсь.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Ми стоїмо в замку, біля дверей до моєї кімнати. Губи Міші м’яко торкаються кісточок моїх пальців.
— Гарних снів, принцесо, — каже він, повільно відпускаючи мою руку.
Ігноруючи збентеження, яке відчуваю від його жесту, я хитаю головою.
— Не впевнена, що зможу заснути. Забагато всього крутиться в голові.
На додачу до того, що я змогла відчути Немилостивого хлопчика в поселенні, мені не дають спокою власні почуття, а ще емоції Себастіана, які постійно накочувалися на мене на зворотній дорозі. Це все так приголомшує, що я навіть власним думкам не можу довіряти.
— Ти знав, що я можу відчувати Немилостивих завдяки силі Оберона?
Міша ховає руки в кишені.
— Аж ніяк. Але я багато не розумію у твоїй магії. Знаю одне: ти могутніша, ніж можеш уявити. Навіть могутніша, ніж я міг припустити.
Я дивлюся на нього:
— Це очевидно.
Він пирскає зі сміху.
— І така скромна.
Хитаю головою.
— Я не це хотіла сказати. Моя сила повністю походить від Оберона, від трону Немилостивих. Я не бундючусь. Просто погоджуюся з тим, що нічого не знаю про глибину й масштаби цієї сили. До сьогоднішнього вечора я навіть не здогадувалась, що маю емпатичні здібності, хоча припускаю, що використовувала їх у таборі королеви.
— Гм, — Міша відступає на крок і уважно дивиться на мене. — Це цікаве припущення.
— Це точне припущення. Як іще пояснити мою силу?
— Чесно? — Він глибоко вдихає. — Я не знаю. Але намагаюся це з’ясувати. Фінн ставив собі те саме запитання.
Від згадки цього імені я напружуюся. Щоразу, як думаю про принца Тіней, у грудях з’являється клубок суперечливих емоцій.
— Проте він знав, — шепочу я. — Знав, звідки походить моя сила.
— Він знав магію свого батька. Був добре з нею знайомий. Тож Фінн першим здогадався, що ти володієш чимось іншим. Чимось… більшим.
Я чомусь сумніваюся в цьому. Думаю, я так здивувала цих фейрі, бо вони не очікували, що людська дівчина може мати якусь силу. Однак не хочу сперечатися.
— Я втомилася.
Міша киває.
— Я попросив Дженні приготувати тобі ванну. Вона вже чекає.
— Дякую тобі. За це й за те, що взяв мене сьогодні із собою.
— Це було особливе задоволення.
— Не впевнена, що колись зможу належно віддячити тобі за прихисток, — схиляю голову. — Ти не мусив нічого для мене робити, але однаково зробив.
Він сміється.
— У мене на те є свої причини.
Не сумніваюся. Як і в усіх.
— На добраніч, принцесо.
Я зупиняюся на порозі своєї кімнати.
— Чому ти мене так називаєш?
Очі Міші спалахують, і він усміхається.
— Тільки тому, що називати тебе королевою було б неточно, — каже він, розвертається і зникає в коридорі.