Він вигинає брови.
— Якщо я хочу побути наодинці, я можу побути наодинці. Хитаю головою. Він не розуміє, про що я.
— Хочеш сказати, ти проживаєш кожен день, повністю усвідомлюючи почуття Аміри?
Його вічно весела усмішка зникає.
— Чому ти вирішила, що я зв’язаний з Амірою?
Он воно що. Он воно що.
— Вона твоя дружина. І я подумала…
— Наш шлюб був із політичних міркувань, а не з кохання, — пояснює він. — Аміра мала стати моєю дружиною. І хоч більшість вважає, що ми уклали шлюбний зв’язок через традицію подружжя правителів у моєму Дворі, насправді в цьому не було необхідності. Я не зацікавлений у тому, щоб змушувати свою наречену брати участь у чомусь аж такому інтимному.
Я ковтаю клубок, що підступив до горла, й дивлюся собі під ноги. Так легко думати, що Прета програла в їхніх заплутаних стосунках. Вона була закохана в дівчину, заручену з її братом, і коли батьки довідалися про це, то відіслали Прету геть. Однак я ніколи не замислювалася, що відчував Міша, одружуючись із тією, яка не любила свого нареченого, а хотіла його сестру.
— Вибач, — кажу я, але, коли підводжу очі, на його обличчі знову сяють веселощі.
— За що?
— Я просто… Вся ця ситуація. Мені шкода, що ти не зміг одружитися з тією, яку кохаєш.
— Я кохаю її, Абріелло, — він наливає собі в чашку кави. — Можливо, не так, як чоловіки люблять своїх дружин у вашому світі, але вона дорога мені. Вона мій найкращий друг, як ви, люди, кажете.
— У вас будуть діти? — це запитання вилітає з мого рота, перш ніж я встигаю прикусити язика. Я переходжу межу. Майже непристойно ставити таке особисте запитання, та й це зовсім не моя справа.
— Аміра має коханок. — Міша стинає плечима. — Я теж. Можливо, колись ми будемо благословенні дитиною, а як ні, то в моєму роду є багато інших фейрі, котрі можуть стати повноправними правителями.
Вони обоє мають коханців, але не одне одного? Я зайшла задалеко, тому не наважуюся запитати. Навряд це щось змінить для Прети, навіть якщо я хочу, щоб моя подруга була з коханою.
Подруга? Вона досі моя подруга? Навіть зараз?
— Хай що там було, гадаю, моя сестра вважає тебе своєю подругою, — каже Міша, сумовито всміхаючись. — Тобі тільки треба вирішити, чи дозволиш ти їй бути подругою для тебе.
Я стискаю зуби, але замість вилаяти Мішу за те, що знову читає мої думки, лише хитаю головою.
— Розкажи мені, як блокувати Себастіана.
Він зітхає, і я замислююсь, чи не сподівався він вмовити мене знову довіритися його сестрі.
— Я намагаюся вигадати найзручніший спосіб для тебе. — Він прикладає вказівний палець до губ. — Як щодо цього? Я хочу, щоб ти подумала про різницю між життям смертної й безсмертної.
— Різницю? — запитую я.
— Мені важко зрозуміти, що це означає для тебе. Зрештою, ти мала силу ще до того, як стала безсмертною. Але навіть якщо так, твій зв’язок із цією магією тепер змінився, правда ж?
Я киваю.
— Повністю.
Коли я зверталася до своєї магії раніше, то зазвичай це був свідомий вибір. Рішення. Тепер вона просто є. Постійно. Тепер це схоже на те, що я маю свідомо обирати не користуватися нею.
— Розкажи мені про це, — просить Міша.
Я знизую плечима.
— Ця сила, вона просто є.
— Опиши її. Як це відчувалося досі? Невже її раніше не було?
— Це так, ніби магія зараз просто переді мною. Витає навколо мене постійно. Мені не треба шукати її, не треба навіть розплющувати очей, щоб знати, що вона поруч. Раніше її використання нагадувало… — намагаюся вигадати, як це пояснити. — Однаково, що дивитися на щось просто перед собою, а тоді дивитися на це крізь брудне вікно.
Очі Міші спалахують.
— Чудово. Я можу з таким працювати.
— Що це має означати?
Він задивляється вдалечінь, наче в нас є весь час у світі.
— Що ми використаємо образи твоєї уяви, щоби поставити стіну між тобою і твоїм принцом. Тобі просто треба подумати про те «брудне вікно», як ти це називаєш. Уяви таке вікно й затемни скло. А тепер уяви, що воно не між тобою і твоєю магією, а між тобою й емоціями Себастіана.
Я хитаю головою.
— Вони всередині мене, — кажу, притискаючи руку до грудей. — Я відчуваю їх так, ніби вони мої.
— Заплющ очі, — каже Міша, і я неохоче підкоряюся. — Що він відчуває зараз?
Це не так просто. Його емоції змішуються з моїми, створюючи безлад у голові, змушуючи мене почуватися спустошеною і виснаженою.
— Ш-ш-ш-ш. Зосередься.
Я повільно видихаю й зосереджуюся на почуттях, які ігнорувала, відколи втекла із Золотого палацу. Що я відчуваю. Що він відчуває.