Міша віддаляється. Я вдивляюсь у слова своєї книги, але вони зливаються перед очима.
— Я вже вирішила, — кажу й обертаюся, щоби подивитися, чи він почув мене.
Міша зупиняється в арковому проході до бібліотеки й повільно повертається до мене.
— Не змушуйте мене чекати, принцесо.
— Я хочу бути на зустрічах.
— Навіть якщо це означає довіритися тим, хто колись обманув тебе? — Міша ховає руки в кишені. — Я не був певен, що ти зможеш пробачити Фінну.
— Фінн використав мене, але не він розбив мені серце.
Міша вигинає брову, і я готуюся до суперечки, але замість цього він каже:
— Доєднаєшся до мене за вечерею, щоб ми могли спланувати цю зустріч? Маю декілька ідей.
Я киваю й дивлюся, як він іде. Мені кортить розпечатати листа від Джас.
Читаючи, чую її голос у себе в голові, ніби вона говорить зі мною. Я відчуваю втіху й водночас біль, глибший за будь-яку тугу за домом.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Усі зібралися в Мішиній кімнаті для перемовин. Голоси долинають у коридор приглушеним бурмотінням, тож я не можу зрозуміти, чи вдалий час обрала, щоб втрутитися, чи ні. Міша, мабуть, сказав би, що і те, і те водночас. Хоча Фінн і був його союзником, але Міша налаштований показати принцу Тіней, що і я — його союзниця.
Здійнявши підборіддя і розправивши плечі, я відчиняю двері й заходжу до кімнати. Вовчиці Фінна сидять у дальніх кутках і нашорошуються, коли я з’являюсь, а тоді одразу опускають голови.
Навколо масивного полірованого овального столу стоять вісім стільців, хоч місця ще багато. Міша й Аміра сидять на протилежних кінцях столу, Прета і Фінн — спиною до мене, Тінан, Кейн та Джалек — навпроти них. Лишився єдиний вільний стілець праворуч від Фінна, і мені цікаво, чи навмисно Міша спланував зустріч отак? Він сам просив мене доєднатися пізніше, щоб застати Фінна зненацька. Міша лишив вільне місце поруч із принцом Тіней, щоб збентежити Фінна чи мене?
Першим мене помічає Джалек, і його зелені очі округлюються. Потім Кейн, який зі скрипом відсуває стілець і підводиться на ноги. У кімнаті западає тиша, і сім голів повертаються в мій бік.
У Прети відвисає щелепа.
Вона зітхає — один лише мій вигляд приносить їй невимовне полегшення.
— Брі.
Проте реакція Фінна змушує мене заклякнути — не те щоб він зробив щось особливе. Його обличчя байдуже, очі прискіпливо оглядають і оцінюють мене, затримуючись на чоботах, штанах, поясі з ножами на стегнах. Моя сила муркоче в його присутності, і я не намагаюся стримувати її. Тоненькі нитки тіней просочуються з кінчиків моїх пальців і обплітають зап’ястя, звиваються вгору по руках. Фінн незворушно стежить за ними.
— Ах! — вигукує Міша, не приховуючи захоплення в голосі. — Моя гостя доєдналася до нас.
— Ти ж казав, що принцеса вже не мешкає в замку, — холодно підмічає Фінн. Він досі не підвівся, щоби привітатися, хоча не зводить із мене очей. Його сріблястий погляд відривається від моєї блузи й затримується на обличчі. Цікаво, про що він думає. Злиться, що я відштовхувала його, коли він приходив у мої сни?
— Справді? — запитує Міша, стинаючи плечима. — Визнаю свою помилку. Принцеса тут.
Очі Фінна палають, коли він переводить погляд на Мішу. Мені майже шкода свого нового друга.
— Ми хвилювалися за тебе, — каже Прета, підводячись і підходячи ближче до мене.
Я вигинаю брову.
— За мене чи за силу, яку я досі маю?
Прета виструнчується:
— Мене турбує дещо значно більше, ніж твоя магія, Абріелло.
— Та невже? Ти плануєш вбити кожного, хто тобі не байдужий, чи я маю почуватися особливою?
Прета заплющує очі й зітхає.
— Брі…
— Не треба. Це не має значення.
— Для мене має, — протестує Прета. — Те, що ти думаєш про нас, про рішення, які ми ухвалили… Це дуже важливо для мене.
Важко ковтаю, пригадуючи, що Фінн сказав мені вві сні після того, як я випила зілля. Він сказав, що знайшов мене у світі смертних два роки тому, і замість того щоб обманом позбавити сили, шукав інший спосіб. Проте це нічого не змінює.
— Ти знав, що це станеться? — запитую Фінна. — Чи міг Себастіан, даючи мені зілля життя, здогадуватися, що все закінчиться так?
Я вже чула відповідь від Міші, але хочу почути й від Фінна.
— Ми не знали, — пояснює він. — Ніхто нічого не знав. Були лише здогадки. Але те, що сталося, абсолютно логічно: зілля врятувало тобі життя й так пов’язало його з твоєю магією. — Він стинає плечима, ніби це так само несуттєво, як те, хто випив останню порцію кави, і зовсім не впливає на руйнування його королівства.