— Це було до того, як він зруйнував мій Двір своїми нерозважливими рішеннями, — відрубує Фінн.
— Тобто до того, як він урятував мені життя.
Фінн заплющує очі.
— Я такого не говорив.
Я рішуче підводжу голову.
— Твій Двір у біді, тому що Себастіан врятував моє життя і прив’язав силу корони до мого існування. Кажи, що хочеш, але це правда.
Фіннові очі блищать у світлі місяця. Він міцно стискає щелепу.
— Припини це. Годі думати, що цей світ був би кращим без тебе.
— Ти сам казав, що радше посадиш Себастіана на трон, ніж будеш дивитися на падіння свого Двору. І саме так усе й було б, якби не я. — Ступаю декілька кроків назад, хитаючи головою. Ці думки не дають мені спокою. — Якби я не випила те зілля…
Перш ніж встигаю зрозуміти, що відбувається, Фінн розвертає мене і притискає до стіни. Його сріблясті очі дивляться в мої. Його погляд серйозний.
— Але ти це зробила. Ти випила зілля й цим врятувала одну прекрасну річ у світі, повному потворності. Я ніколи не пошкодую про це.
Ледве встигаю вловити зміст його слів, як Фіннові губи опиняються на моїх. І, о боги, як його гаряче пружне тіло притискається до мене, як його вуста насолоджуються моїми, наче я — найкраще вино, а він бореться між суперечливими пориваннями смакувати мене чи поглинути.
Коли він прикушує мою нижню губу, я відкриваюся йому назустріч. Цілую його у відповідь із такою самою пристрастю. Це не просто поцілунок. Це всі невимовлені слова, написані нашими губами, нашими тілами. Це нестримні злість, і надія, і страх, і хіть — усе сплелося разом та закипіло. У нашому цілунку немає самотності. Немає докорів. Лише смак, як насичене червоне вино, і відчуття його сили огортають мене, розливаються всередині.
Мої руки обхопили його шию, пальці пірнають у волосся, знімають із нього стрічку, щоб відчувати шовковисті кучері. Фінн відриває свої вуста від моїх і лишає гарячі поцілунки вздовж моєї щелепи й під вухом, аж поки знаходить місце, де шия переходить у плече, де він не так давно мене вкусив. Його язик ковзає по цьому місцю, і я задихаюся. Жага насолоди наповнює мою кров, а спогад розквітає в пам’яті.
Фінн стогне і впирає стегно між моїми ногами, наче й він пригадав.
— Я думав, що вигадав це, — шепоче він. — Але на смак ти ще солодша, ніж я пам’ятаю.
Припини. Я кохаю тебе. Припини. Прошу тебе. Будь ласка, будь ласка, будь ласка.
Груди розриває біль, жахливий, відчайдушний і не мій. Проте він прояснює мою голову. Це помилка. Цей поцілунок. Ці дотики. Танути від звуку його ніжних слів. Це все жахлива помилка, а я і так забагато їх наробила.
Відштовхую Фінна і здіймаю щит, блокуючи раптовий сплеск почуттів Себастіана.
Фінн не опирається. Він навіть не зашпортується. Просто відступає на три кроки, ніби готуючись до тієї миті, коли я отямлюсь.
Він не зводить із мене очей. Його груди високо здіймаються.
Цікаво, чи в мене такий самий розгублений вигляд, як і в нього, чи так само розпухли мої губи, чи голод, який я бачу в його очах, відбивається в моїх.
— Тобі не можна мене цілувати. — Мій протест звучить слабко. Силувано. Можливо, тому що так воно і є.
Фінн робить довгий нерівний вдих, і я практично бачу, як він опановує себе.
— Вибач, що розчарую тебе, принцесо, але не тільки я цілувався.
— Ну, мені теж не можна тебе цілувати.
Він вигинає брову.
— І чому ж це?
Тому що я не можу ясно мислити, коли ти торкаєшся мене. Тому що я не хочу знову пошитися в дурні. Тому що було б надто легко повірити твоїм солодким словам і дозволити собі закохатися в тебе. Тому що в мене досі є те, чого ти хочеш, і я не можу повірити, що ти хочеш більше мене, ніж цю силу.
Я надто нестійка, надто вразлива, щоби поділитися з ним якоюсь із цих причин, тож обираю ту, яка, я знаю, зачепить його найболючіше.
— Тому що я зв’язана із Себастіаном.
Фінн не ворушиться, не наїжачується фізично, але я бачу зміни в його очах. Немов зачинилися двері.
— Цікаво.
Стискаю губи, але нічого не можу вдіяти. Я заковтую наживку.
— Що саме?
Він стинає плечима.
— У Міші створилося враження, що ти більше не хочеш зв’язку. Що ти сподіваєшся знайти спосіб його розірвати.
Я пирхаю.
— Ти маєш рацію. Міша забагато говорить.
— То це правда? Ти хочеш розірвати зв’язок?
Я стискаю зуби.
— Себастіан уклав його з не зовсім чесних міркувань.
— І ти думаєш, існує виняток, який дозволить тобі розірвати зв’язок, тому що Себастіан тебе обдурив? — Фінн