— Я… знайомий із цією концепцією, — обережно озивається Себастіан.
— Тоді ти знаєш, що це можливо й що я ніяк не зможу через ритуал назавжди викрасти твій зв’язок з Абріеллою.
Себастіан схрещує руки на грудях.
— Навіщо мені це?
Фінн стинає плечима.
— Натовп за цими воротами — не єдина твоя проблема. Я вже згадував, що працював над тим, щоб мій народ мав захист повноцінної армії на випадок, якщо я ніколи не поверну корону. Тепер ці сили чекають напоготові під командуванням генерала Гарґови.
— Орда Проклятих, — шепоче Себастіан, і в голосі його чується захват. — Вона існує?
Фінн сміється.
— Хоч її воїни й можуть ставати майже невидимими, але вони існують. Вони до певної міри довіряють мені, але силі корони вірять більше. Якщо ми з Абріеллою з’явимося перед ними як подружжя, то зможемо переконати їх доєднатися до Вершників і твоєї гвардії, щоб стати єдиним фронтом проти будь-яких майбутніх нападів Милостивого Двору.
— Ми з Абріеллою можемо піти, — каже Себастіан. — Ми вже зв’язана пара. І я маю корону.
Фінн вигинає брову, і на мить западає мовчанка.
— Проблема в тому, що навіть мені вони довіряють лише до певної міри, а тобі й поготів. І, як ти сам казав, ця корона в її нинішньому стані нікому не потрібна.
Себастіан так довго дивиться на мене, що я здогадуюсь — він намагається щось сказати.
Щойно я опускаю свій щит, мене накривають ревнощі й страх. Він боїться, що, зробивши це, втратить мене. Водночас, не зробивши, втратить королівство свого батька.
— Мені треба обдумати це, — тихо каже Себастіан. Ховає руки в кишені та йде до виходу з тронної зали. Поклавши долоню на двері, раптом зупиняється й озирається на мене. — Абріелло, у мене зараз зустріч, але за дві години я обідатиму в їдальні. Сподіваюся, ти доєднаєшся до мене. Нам треба багато обговорити. Думаю, ти будеш задоволена тим, що я тобі скажу.
* * *
Підійнявшись на найвищу вежу палацу, я вперше можу побачити натовп, що вирує за далекими воротами.
Чомусь я не здивована, що Фінн уже тут. Стоїть у ранковому світлі й дивиться туди, де юрмиться його обурений народ.
Коли Фінн повертається до мене, на його обличчі відбивається занепокоєння. Зник той фейрі, який сміявся Себастіану в очі й не переймався долею Двору. На його місці — принц Тіней, який радше помре, ніж побачить занепад свого народу.
— Не смій так більше робити, — тихо кажу. — Я не продаюся. І він не може мене віддати. Мене не можна обміняти чи продати, або…
— І я безперечно це знаю, — він до скрипу зціплює зуби.
— Ти засранець. Ти й не хотів, щоб я ховалася весь час. Ти знав, що я розлючуся і вийду з тіні. Це було частиною твого плану.
— І він спрацював, — стинає плечима Фінн. — Якби ти від самого початку була на моєму боці, Себастіан подумав би, що ми працюємо разом, що ти знаєш про мій план, і тоді він би з підозрою поставився навіть до тимчасового союзу.
— Я не розумію, в яку гру ти граєш.
Його обличчя кам'яніє.
— Я від самого початку казав тобі. Мій пріоритет — мій народ.
— І щоб захистити свій народ, ти якось маєш укласти зі мною зв’язок?
— Мені потрібні відповіді, принцесо. Мені треба побачити Верховну жрицю, а вона не зобов’язана приймати мене без магічної сили трону мого батька. Так сталося, що ця сила в тебе.
— Ти вже казав, що я маю вирушити з тобою на зустріч до Верховної жриці, але навіщо тобі зв’язок між нами?
Фіннові очі стають холодними.
— Може, я просто не хочу, щоб Себастіан мав із тобою зв’язок.
— Хіба тобі не сотні років? Чому ти поводишся наче розпещена дитина, яка не бажає ділитися своїми іграшками?
Фінн оглядає мене з ніг до голови. Його вустами ковзає самовдоволена посмішка, а погляд сповнюється зловтіхи.
— Я не вважаю тебе іграшкою, принцесо, але якщо хочеш погратися, просто попроси.
Полум’я збентеження лиже мої щоки, проте я не відступаю:
— Як забажаєш.
— Коли ти не блокуєш Себастіана, він через зв’язок може відчувати, де ти, а я не довіряю йому аж так, щоб розкрити розташування священного храму нашої Верховної жриці.
— А як же всі ті слова, ніби я маю переконати цього твого генерала об’єднати сили з легіонами Себастіана?
Фінн пирхає.
— Зручний привід. Орда Проклятих генерала Гарґови кориться своєму командирові, а генерал Гарґова — мені. До біса корону та її силу. Він уже розмістив свої війська в Гоблінських горах для захисту кордонів. І якщо я хочу, щоб вони стерегли їх разом із воїнами Себастіана, мені достатньо лише зустрітися з генералом. До всеохопної війни з Двором Золотої королеви лічені тижні, можливо, навіть дні. Не уявляю, чому вона досі не напала, але це тільки питання часу. Можливо, вона не знає або не розуміє, у якому жахливому стані зараз Двір. — Фінн стинає плечима. — Справжня причина, чому ти маєш піти зі мною до Верховної жриці, — щоб вона розповіла нам, як знайти портал і дістатися Меб.