— Я кохала чоловіка, яким тебе вважала. Двічі. Й обидва рази це виявилося брехнею.
* * *
— І куди це ти збираєшся? — запитує Фінн.
Конюх допомагає мені залізти на Двозорю, і я беру в руки повіддя.
— Себастіан сказав «ні». Він не хоче передавати зв’язок.
Фінн морщиться.
— Уперте хлопчисько.
Я стинаю плечима.
— Може й так, але таке його рішення. Вам доведеться знайти спосіб діяти разом без цієї частини угоди. Двір розраховує на вас, тож, сподіваюсь, це буде переконливою причиною.
Я підштовхую кобилу підборами, виводячи її зі стайні.
Фінн хапає віжки.
— Ти не відповіла на моє запитання. Куди ти їдеш?
— У місто. Перевірити, як діти.
— Я поїду з тобою, — каже Фінн.
— Ні. Залишайся й залагодь усе із Себастіаном. — Я схиляю голову набік. — Звісно, якщо ти не такий впертий, як і він.
Фінн супиться.
— Ти не можеш їхати одна. Це небезпечно.
Немов за командою, зі стайні з’являється Ріаан і зупиняє свого жеребця біля Двозорі.
— Вона буде не одна.
Фінн переводить погляд від мене на Ріаана, потім зітхає.
— Гаразд. Скажеш Міші та іншим, що ми виїжджаємо на світанку. Коли ти повернешся, у нас із Себастіаном буде план, як працювати разом.
Я усміхаюся.
— Бачиш, не так це й важко.
Відповіді не чекаю.
Пришпорюю Двозорю до галопу і мчу стежкою вниз до воріт.
Ріаан легко наздоганяє мене й виривається вперед.
* * *
Столиця Немилостивих тягнеться навколо палацу й починається одразу за брамою. Раніше я вірила, що Немилостивий Двір — втілення тортур і садизму, де на кожному кроці жорстокі фейрі чинять свої гидотні справи.
Однак тепер я знаю, що це не так. Місто Немилостивих більш жваве й квітуче, ніж будь-яке з тих, які я бачила в Елорі. Уздовж брукованих вулиць вишикувалися прилавки торговців, які вихваляють свої товари: прекрасні тканини, ароматні пироги й тістечка, а також каву, яка пахне краще за все, що я колись куштувала.
Якби хтось привіз мене сюди, нічого не пояснивши, я б навіть не зрозуміла, чи це Милостивий, чи Немилостивий Двір. Пейзаж точнісінько такий, як і у Дворі Сонця. Такі самі дерев’яні будинки, такі самі фейрі ходять вулицями. Мені враз стає сумно від думки, що два королівства, у яких так багато спільного, стали ворогами.
Коли ми добираємося до лазарету, я така зачарована цим маленьким містом, що мені хочеться поблукати ринком, всотуючи деталі й вивчаючи прилавки торговців. Проте не роблю цього. Я заходжу в лазарет, де нічим не можу зарадити й, імовірно, навіть не потрібна.
Допомагаю Леті мити обличчя дітей, їхні руки. Ми загортаємо їх у чисті ковдри й перевертаємо, щоб у них не з’явилися пролежні. Мені подобається допомагати, але це не надто полегшує мою провину. Знаю, що джерело проблеми — я, а, отже, хоч що роблю, цього ніколи не буде достатньо.
Усі діти вимиті й переодягнені. Робити більше нічого, тож я сідаю на стілець і розповідаю їм історію про дівчину-простолюдинку, яка вбила злого короля, щоб урятувати свою сестру. І гадки не маю, чи чують вони мене, але якби я була замкнена в пастці нескінченного сну, хотіла б, щоб хто-небудь розповідав мені казки. Коли закінчую напівправдиву й напівфантазійну казку, помічаю, що біля вікна сидить Міша і спостерігає за мною.
Коли ми зустрічаємося з ним поглядом, він сумно усміхається:
— Якби любові й відданості було достатньо, щоб зцілити цих дітей і цей Двір, однієї тебе вистачило б для порятунку.
Я здригаюся, а тоді опускаю голову. Знаю, Міша сказав це як комплімент.
— Натомість усе навпаки.
— Ти продовжуєш переконувати себе, що Двір був би цілісним, якби не ти, але забуваєш, як неохоче ці фейрі йдуть за правителем із Милостивою кров’ю, — він підводить обличчя до стелі й робить глибокий вдих. — Не звинувачуй себе за тріщини у світі, розколотому задовго до твого народження.
Я уважніше придивляюся до Міші, намагаючись зрозуміти його настрій.
— Чому ти сьогодні такий похмурий, друже?
Якщо не враховувати дітей, ми в кімнаті самі, але Міша однаково уважно оглядає кожен її кут, озирається через плече й лише потім підходить ближче до мене.
— Щось не так. Ларк у Скелястому замку з Амірою, але вона відправила гобліна з повідомленням, коли ти вперше з’явилась у лазареті. Попередила, що бачила вогонь. Я відрядив Кейна й Тінана патрулювати місто, але вони нічого не знайшли.
Ковтаю клубок, що підступив до горла. Востаннє, коли Ларк попереджала про пожежу, я ледь не загинула.
— Вона сказала, де саме це трапиться?
Міша усміхається.