Незнайомець поруч зі мною хихикає:
— А ти мені подобаєшся.
Він умить розвертається і прудко мчить до в’язниці, наче лис.
Однак весь табір кишить Милостивими вартовими, тож коли ловлю ще одного, моя увага розсіюється і я втрачаю контроль над іншими.
Один із них кидається до мого нового друга, вигукуючи попередження комусь.
Мій союзник ухиляється, а я огортаю охоронця ковдрою з тіней, аж доки він розчиняється в них. Новий друг кидає мені захоплену усмішку. Ґрати в клітці вигинаються й розходяться. В улоговину вибігають закуті в кайдани діти. Раптом їхні ланцюги рвуться, і кайдани падають на землю.
Позаду мене ламається гілка, і я розвертаюся саме вчасно, щоби побачити, як із тіні виринає постать. У неї полум’яно-червоні очі й закручені роги. Я придивляюся, згадавши Фіннового друзяку Кейна, але це не той фейрі, якого я знаю. Цей рогатий фейрі має темне волосся, до того ж він не такий високий, як Кейн. Я очікувала, що діти зіщуляться від страхітливої фігури, але коли він махає їм рукою в бік лісу, вони підкоряються й біжать у гущавину — до порталу? — ніби від цього залежать їхні життя. Напевно, так воно і є.
Крик болю повертає мою увагу до табору. До шиї мого нового друга приставлено меч, вартовий, який його тримає, гарчить. Я зосереджуюся на вартовому й занурюю його в найгірші кошмари. Меч падає на землю, і мій союзник ледь помітно салютує мені, перш ніж кинутися до наступної секції масивної клітки.
Моя магія здається нескінченною, вона завжди готова віддати більше, коли я тягнуся до неї, але виснаження переповнює мене, погрожує затопити свідомість. Проте я не зупиняюся. Допоки маю силу допомогти й звільнити цих дітей.
Хвилини минають, на моєму чолі виступають краплини поту, доки я щосили намагаюсь не відволікатися. Зупиняю одного вартового за іншим, водночас дедалі більше дітей вибігають із в’язниці, але охоронці вириваються з моїх пасток майже так само швидко, як я ловлю їх.
Велика рука хапає мене за карк і тягне догори.
— Що тут у нас?
Мене розвертають занадто швидко, шия вивертається назад, коли я зустрічаюся з каламутними карими очима орка з трактиру. Гостре жало впивається в моє плече, по венах розливається біль — гарячий і важкий. Я хочу вирватися за допомогою магії, але, спробувавши зачерпнути силу з нескінченного джерела, виявляю, що намагаюся наповнити склянку з порожнього глечика. Там нічого немає.
Наступної миті я падаю.
* * *
— Я знайшов її.
— Ти б не знайшов її, якби Краллі не сказав тобі, звідки йшла магія.
— Ну, я зупинив її. Я битиму її першим.
— Ти? Та це мене вона ледь у пекло не відправила. Я хочу бачити, як вона стікатиме кров’ю.
— У пекло? Невже ти аж так боїшся темряви?
— Стули пельку. Ти не знаєш, як воно — відчувати щось подібне. У знятті прокляття найкраще те, що тепер так приємно буде встромити клинок їй у серце. Немилостива погань.
— Якщо хтось із вас торкнеться її до того, як капітан допитає її вранці, відповідатимете перед ним особисто.
Я лежу на землі, усе моє тіло водночас горить і болить. Металеві кайдани врізаються в зап’ястя, але лежу нерухомо, із заплющеними очима, й тільки прислухаюся до розмов навколо.
— Ти коли-небудь бачив, щоб у Немилостивих сучок була така зачіска?
— Вона схожа на гендіші з долини Тіней.
— Я ніколи не бачив гендіші нижчих за мене. Не може бути.
— Може, у неї там ховаються роги.
— Нумо вб’ємо її зараз. Він не дізнається.
— А ти зможеш якось пояснити, що там сталося?
Хтось бурмоче собі під ніс.
Я тягнуся до своєї магії, та нічого не знаходжу. Відчуття, ніби стараюся вдихнути й розумію, що в легенях немає місця для повітря. Я пробую знову і знову. Нічого.
Мене охоплює паніка, і я намагаюсь вибратися з пут.
— О, глянь. Вона прокидається.
Вони щось зробили зі мною. Щось, щоб украсти мою магію.
Ін’єкції.
Обережно рухаю ногами, перевіряю. Вони не зв’язані. На відміну від зап’ясть, які сковують залізні кайдани, і скрізь, де метал торкається тіла, моя шкіра горить.
Не підводячи очей, намагаюся найточніше, як це можливо, вивчити довкілля. Самотня сова ухкає зі свого сідала над нами, стрекочуть комахи, наповнюючи повітря своїм нічним співом. За метр від мене потріскує багаття. Навколо нього сидять двоє орків, ніби стали табором на ніч. Третій нависає наді мною.