Ні.
Зуби, наче леза бритви, впиваються в мої ноги, руки, розривають мої нутрощі, відтягують мене від неї. Я борюся з ними, поки в легенях лишається повітря.
* * *
— Абріелло, дихай!
Змушую себе розплющити очі й бачу обличчя Себастіана, освітлене вранішнім сонцем, що проникає у святилище храму. Він нахиляється наді мною. Прекрасні очі кольору морських хвиль сповнені тривогою.
— Я знала, що ти прийдеш, — шепочу, але не можу повністю розплющити очі. М’який вітер підхоплює мене із землі, і я опиняюся в його обіймах. Він виносить мене з храму та спускається з гори.
— Я завжди прийду за тобою, — шепоче Себастіан.
* * *
Голоси навколо звучать примарно. Несамовиті благання Себастіана й низький голос, який, я пам’ятаю, належить цілителю.
— Я більше нічого не можу зробити, — каже цілитель. — Отрута розтеклася її організмом. Будь-яка спроба активного зцілення тільки посилює її дію.
— Їй боляче, — голос Себастіана зовсім хрипне.
— Усе, що ми можемо зробити, — чекати. Їй потрібен відпочинок. їй треба бути вдома. Помістіть її поруч із чимось, від чого вона природно черпає енергію. Віднесіть на дах, і нехай відпочине під зорями.
— Ми зв’язані, — схлипує Себастіан. — Я можу щось зробити? Чи не може вона черпати енергію від мене?
— Зв’язок не працює як спорідненість. Ти знаєш це, принце Ронане.
Мої м’язи кричать, коли хтось підхоплює мене на руки.
— Мені так шкода, — каже Себастіан. — Так шкода, Абріелло. Я знаю, що робити.
Відчуваю невагомість, ніби покидаю своє тіло. Це таке полегшення, але я борюсь із цим. Мені потрібно бути у своєму тілі. Боюся, що покинувши його, ніколи не втраплю назад. Якщо я відсторонюся від цього фізичного болю, то ніколи не знайду в собі сили повернутися.
Я поспіхом занурююсь у себе й відчуваю, як рухаються руки, що обіймають мене, як тремтить Себастіан.
— Спасибі, — бурмоче він. Чую, як гоблін дякує Себастіану за оплату.
— Що сталося? — це вже голос Фінна.
— Я знайшов її біля храму в Гоблінських горах. Інші були мертві, а вона в такому стані, ніби якась істота намагалася розірвати її на шматки.
— Прето, відправ за моїм цілителем.
— Ні! — вигукує Себастіан. — Мій цілитель уже намагався, але в її організмі отрута, яка чинить опір: її дія міцнішає від будь-яких спроб зцілити Абріеллу. Їй потрібно, щоб її оточувала темрява. їй потрібно…
Змушую себе розплющити очі. Я в обіймах Себастіана, він дивиться на Фінна.
Повертаю голову, щоби побачити обличчя принца Тіней — мені відчайдушно потрібно побачити його після того, як я була замкнена у власному кошмарі, — але мені бракує сил.
— Їй потрібно все, із чого вона може черпати силу. Вона розповідала, що поруч із тобою її магія сильнішає.
— Розумію, — тихо визнає Фінн. — Я тримаю її.
Скиглю, коли мене перекладають в обійми Фінна, і тілом проривається біль.
Коли знову розплющую очі, Себастіан виходить із кімнати. По його щоках течуть сльози.
— Будь ласка, — вмовляє він. — Благаю, зроби все, що зможеш.
— Дякую, що доправив її до мене, — відповідає Фінн.
Я то отямлююся, то непритомнію, але усвідомлюю заспокійливу темряву, тепло Фінна, його шкіру та свіжий хвойний аромат.
— Ш-ш-ш, — втихомирює Фінн. Я плакала? — Ш-ш, тепер ти вдома.
— Вдома, — тихо кажу, ховаючи обличчя в його обіймах. Я не знаю, де ми, але це місце здається справжнім домом.
— Я тримаю тебе, — каже Фінн. — Не здавайся. Не смій, бляха, здаватися. Тепер ти в безпеці. Ти вдома.
Відчуваю, як мене опускають на ліжко, і кричу, боячись, що він покине мене тут.
Не можу знайти слів, але не хочу, щоб він йшов, не хочу залишатися сама. Бо я помираю.
— Ш-ш-ш, я з тобою.
Відчуваю, як прогинається матрац, коли Фінн лягає на ліжко позаду й обіймає мене.
— Просто відпочинь, Абріелло.
Коли я знову розплющую очі, то лежу на великому м’якому ліжку, а над головою простягається безмежне нічне небо. Я обережно перевертаюся набік, здивована тим, що нічого не болить.
— Це сон? — запитую я стіну. Знаю, що Фінн тут. Навіть коли не бачу його, то відчуваю.
— Ні, — відповідає він. — Ти спала, але це все насправді.
Змушую себе сісти, однак спроба викликає в мене напад кашлю.
— Тобі треба відпочити, — каже Фінн. Його очі червоні, шкіра бліда; схоже, йому відпочинок потрібен іще більше.
Я хитаю головою.
— Як діти?
— У безпеці. Завдяки тобі. Прета змогла доєднатися до Ганналі, спільними зусиллями їхній щит встояв. Вони тримали поснулих у безпеці, аж поки ми взяли пожежу під контроль.