— І завдяки цьому вони процвітали, — усміхається Фінн. У мені знову прокидаються приховані ревнощі. — Можна попросити тебе показати наші кімнати? Ми довго їхали, й нам не завадило б відпочити.
— Звичайно. Я покличу допомогти з багажем, — порядкує Джуліана. Ніби на її поклик із будинку з’являється шість фейрі. — Я облаштувала Абріеллі кімнату далі по коридору, а тобі — навпроти моєї, Фінне. Усе як у старі добрі часи.
— Абріелла житиме зі мною, — заперечує Фінн.
Усмішка Джуліани гасне.
— Тут вона в безпеці.
— Я вірю, але важливо дотримуватися нашої легенди. Обіцяю, ми з тобою надолужимо згаяне сьогодні ввечері, — він нахиляється вперед і дарує їй насмішкуватий погляд, від якого ревнощі вирують у мені буревієм. — Як у старі добрі часи.
— Так буде краще, — стиха каже Прета, схиляючись до мене. — Фіннові зараз зовсім не треба, щоб Джуліана запустила в нього свої кігтики. — Вона осяює мене усмішкою. — Якщо ти будеш у його кімнаті, він і думати забуде про її існування.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
— О, тут дуже… симпатично, — кажу, повільно роззираючись кімнатою й намагаючись не витріщатися на односпальне ліжко й великі вікна обабіч нього.
— Не хвилюйся, принцесо, — каже Фінн. — Я не очікую, що ти розділиш зі мною ліжко.
Я суплюся й повертаюся до нього. Хіба не він наполягав, щоб ми жили в одній кімнаті?
— Де ж ти тоді спатимеш?
Він хапає ковдру, застелену в ногах ліжка, і кидає на підлогу.
— Як на мене, це місце підійде ідеально.
Мені ніяково.
— Фінне… ти не мусиш…
— Не ображай мене, принцесо. Я виріс у таборі в цих передгір’ях і спав на землі щоночі. Я зможу це витримати.
— Але… — хитаю головою. — Дозволь мені спати на підлозі. Я не проти.
Він сміється:
— Мама вчила мене кращих манер. Насолоджуйся ліжком. Мені й тут буде добре. — Коли я розтуляю рота, щоб запротестувати, він здіймає руку. — Повір, на цих вихідних ми стільки часу проведемо разом, що ти, напевно, насолоджуватимешся моментами, коли тобі не доведеться бути так близько до мене.
Я сильно прикушую нижню губу, щоб стриматися й не почати суперечку про те, як ми спатимемо.
— Джуліана здається… милою.
Фінн пирхає:
— Не дай їй себе ошукати. Вона мила лише тоді, коли вигідно їй або її народові.
«Я і сама здогадалась», — думаю, але тримаю язик за зубами.
— На щастя, те, що ми шукаємо, піде на користь її народові, — Фінн відчиняє шафу й перебирає її вміст, а тоді киває на знак схвалення і повертається до мене. — Тут має бути все, що тобі потрібно, але раптом ще щось знадобиться, дай знати своїй служниці. Вона скоро прийде, щоби приготувати для тебе теплу ванну, — він розвертається до дверей.
— Куди ти?
— Зустрічаюся з Джуліаною. Нам потрібно обговорити декілька моментів, перш ніж я зустрінуся з моїм генералом.
Ревнощі зароджуються в моїх грудях, змушують мене почуватися потворною й непримітною. Я схиляю голову, щоби приховати це.
— Будь обачним.
Фінн сміється.
— Обережно, принцесо. Інакше почну думати, що ти небайдужа до мене.
* * *
Джуліана перехиляється через стіл, наповнюючи всі наші келихи, випростується й підносить свій.
— Я хотіла б виголосити тост, — каже вона, зі сліпучою усмішкою озираючи кімнату й нарешті зупиняючи погляд на Фіннові. — За нашого принца. Ми завжди знали, що він повернеться додому, — вона здіймає келих вище. — Нехай твоя дорога веде тебе туди, де тобі треба бути, і завжди повертає до нас.
— Саме так! Так! — кричить Кейн, ударяючи кулаком по столу.
Всі ми — Фінн, Прета, Кейн, Тінан, Міша, Джуліана і я — зібралися повечеряти за великим столом на красивій кам’яній терасі позаду будинку. їжа смакує неймовірно, особливо після довгої дороги. Усі, здається, чудово проводять час, але я почуваюся самотньою.
Ввічливо усміхаюся й роблю ковток вина. Я тут зайва. Тільки я не розумію, як Фінн пов’язаний із цим місцем, і не знаю його впродовж кількох десятиліть чи більше.
Я зосереджена на своїх думках, тож ледь усвідомлюю, що Кейн нахилився ближче, коли раптом чую, як він шепоче мені на вухо:
— Не ревнуй, принцесо.
Я напружуюся:
— Що? Я не…
Він усміхається.
— Фінн не дивиться на Джуліану так, як їй хотілося б. І ніколи не дивився.
Кейн говорить так тихо, що я б нічого не розчула, якби не була фейрі. Проте озираюся, щоби переконатися, що ніхто не підслуховує.