— Я здивована, що ти терпиш Абріеллу, знаючи, що твій батько обрав її, — тихо промовляє Джуліана, ніби обмірковуючи власні слова. — Знаючи, що він передав свою силу їй — людині, а не тобі.
Фінн скидує голову.
— Я тобі цього не казав.
— Облиш, Фінне. Може, я і не жриця, але дочка однієї з них. І не позбавлена власних здібностей. Я відчуваю це в ній. Моє єдине запитання — як було знято прокляття, якщо королева досі жива, а ця дівка володіє силою трону?
Фінн робить ще один довгий ковток і зітхає.
— Прокляття спало, коли Абріелла зв’язала себе путами шлюбу з принцом Ронаном, померла й передала йому корону, але не її силу. Саме тому він у замку. Не лише через те, що прокляття знято й він має право на трон від народження, а й через те, що носить корону.
Джуліана здригається.
— Я боялася, що може трапитися щось подібне.
— На жаль. Але принаймні він здається щирим у своєму бажанні зробити все правильно для фейрі Тіней. Він допоміг захистити столицю під час нападу, а також знищив табори королеви. Він повернув сотні дітей додому.
— Хай як йому за це вдячна, — зітхає Джуліана, — нічого не вийде, Фінне. Він не може бути королем. Наш народ ніколи не прийме його. Він може повести нас на війну й перемогти, але серед нас однаково лишаться ті, хто відмовиться прийняти його лише через те, що він син Арії.
— Цей Двір помирає, і краще неідеальне рішення, ніж жодного.
Джуліана недовірливо поглядає на Фінна.
— Ти дозволиш йому мати все, чого сам так прагнеш? Фінн напружується.
— Що ти маєш на увазі?
— Абріеллу. Вона зв’язана з Ронаном, але ти так дивишся на неї, наче вона — зорі, і місяць, і дощ після довгої літньої посухи. Ти дивишся на неї таким поглядом, про який мріяли всі дівчата Старелії, — вона робить паузу. — Ти дивишся на неї так, як дивився на Ізабель.
Фінн міцніше стискає келих.
— Ні.
— Ти заперечуєш?
— Мені не подобаються такі порівняння.
— Це тому Ронан обскакав тебе й заволодів короною? Бо ти вже закохувався в людину? Закладаюся, щоразу, коли ти думав про зв’язок із нею, згадував Ізабель, яка помирала в тебе на руках.
— Ти зайшла надто далеко, — каже Фінн. Його голос тихий, але гострий, як лезо, яке я встромила в груди Мордея. — Ти забула, що мені не потрібен дозвіл від тебе, щоби поговорити з твоєю матір’ю?
Джуліана зітхає:
— Я не хочу бути жорстокою, Фінне. Лише намагаюся зрозуміти, чому це сталося. Чому ця дівчина, зв’язана з принцом Ронаном, зараз тут, із тобою?
Вона пильно дивиться на Фінна, очевидно, чекаючи пояснень.
— Вона зі мною, бо не може пробачити Ронанові обман і хоче знайти спосіб врятувати ці землі та їхній народ.
— Вона — людина. — Джуліана перекидає волосся через плече. — Ти віриш у все це?
— Тепер вона — фейрі. Хоча це не має значення.
— А що, як вона і принц граються з тобою? Може, вона хоче забрати трон собі.
Я зціплюю зуби й ледь не гублю свої тіні. Щосили стримуюся, щоб не закричати на неї. Навіщо мені трон? Як вона сміє вкладати ці ідеї в голову Фінна?
— Гадаю, це теж можливо, — каже Фінн. Ворожість зникла з його голосу. — Але все, що Абріелла досі казала й робила, свідчить про те, що свою силу вона сприймає як тягар, а не благословення.
— Який же ти дурень, — бурмоче Джуліана.
Фінн стинає плечима й робить ще один ковток вина.
— Можливо, ми всі дурні.
Джуліана киває:
— Проте я досі чекаю пояснення, як вона зберегла силу корони, яка їй нібито не потрібна.
— Золотий принц дав їй зілля життя, щоб врятувати й перетворити на фейрі, але, зробивши це, ненавмисно прив’язав силу корони до її життя.
Джуліана торкається пучками вуст.
— Нащо він так ризикував? Він мав би знати, що таке може статися.
— Тому що він був закоханий у неї — і досі закоханий.
— Гм-м. Кажеш, він дав їй зілля життя, бо кохає її…
— Так і є.
— І ти справді віриш, що він розірве цей зв'язок?
— Ні, — тихо зізнається Фінн. — Не вірю.
— Цікаво.
Фінн стогне:
— Та кажи вже.
— Я лише подумала, що востаннє, коли двоє братів були закохані в одну жінку, Фейрія розкололася навпіл.
— Це зовсім інше.
— Ти не кохаєш її? Ти привіз її сюди не для того, щоб видавати за свою наречену й переконатися, що твій народ прийме її поруч із тобою? У тобі немає й крихти надії отримати благословіння Матері на твої стосунки зі зв’язаною дружиною твого брата?
Фінн мовчить і тягнеться до нової пляшки вина. Наповнює свій келих.
— Ти знаєш, що привело мене сюди.