— Образливо вже те, що ти просиш мене подумати про таке. Ти з глузду з’їхав, Фінне. Забув, як влаштований наш трон?
— Нічого я не забув, але відколи Оберон передав корону їй, здається, для всіх нас правила змінилися.
— Може, для тебе й так, але для решти старі правила важливі. Для нас важливі родовід і заповіт Меб. Ти забуваєш, як тяжко нам велося під владою Мордея.
— Я ніколи цього не забуду, — урочисто промовляє він.
— Ти просиш мене захистити зв’язану дружину принца Ронана. Повірити, що вона може бути гідною влади, створеної для найвеличніших із нас.
— Вона гідна.
Очі Джуліани спалахують гнівом, вона високо скидає голову і вдивляється вдалину.
— Я не сперечатимуся з тобою про це. Вірю, що в Меб знайдуться відповіді, які нам потрібні.
— Як і я, — шепоче Фінн.
Коли Джуліана обертається до нього, її обличчя лагіднішає.
— Впевнена, ти вважаєш мене жахливою, але я не хочу такою видаватися. Я хочу, щоб ти був на троні, де тобі й місце.
Попри будь-яку хворобу, від якої ти можеш страждати, чи будь-які викрутаси в магії, спричинені невдалим вибором Оберона, я вірю, що саме там ти й опинишся.
Він тягнеться через стіл і бере її за руку. Між ними така ніжність, що я прослизаю назад у будинок ще розгубленіша, ніж раніше, і відчуваю провину за шпигунство за Фінном.
Можливо, я розповім йому про це завтра. Так буде краще, еге ж? Просто чесно зізнаюся, що я жахлива подруга, яка підслуховує приватні розмови.
Ця розмова, як і багато інших, залишила по собі більше запитань, ніж відповідей. «Споріднений». Щось я про таке чула. Все-таки доведеться завтра зізнатися Фінну. Можливо, тоді він розповість мені, що це все означає.
Коли я влягаюся назад у ліжко, в голові паморочиться. Стільки всього важливого мені треба обміркувати, але поки я сама в кімнаті, яку ми ділитимемо сьогодні вночі, мої думки крутяться навколо найнезначніших частин їхньої розмови.
«— Я недооцінила твою здатність чинити опір прекрасній жінці у твоєму ліжку.
— Не вдаватиму, що це легко.
— Думаю, ти зациклився на ній і намагаєшся виправдати свої хтиві думки.
— Повір, у мене їх повно».
Уривки цих фраз постійно крутяться в моїй голові. Вони не мають значення. Не те щоби потяг між мною і Фінном став одкровенням. Або що він взагалі має сенс. У глибині душі я завжди вважала, що він просто дражниться. Фліртує, щоб завоювати мою прихильність. З іншого боку, дуже подобається думка про те, що Фінн намагається чинити мені опір. І водночас насолоджуюся, уявляючи, як Фінн сьогодні спить зі мною в цій кімнаті й бореться із хтивими думками, що, як він сам зізнався, у нього виникають.
* * *
Мені сниться, що я тінь — темна мара, яка не ховається й не боїться. Яка бере, що хоче, і сміється над тими, хто постраждає через неї. Я лише силует, що тихо скрадається зі спальні, яку ми ділимо з Фінном, і спускається коридором до іншої кімнати. Він усміхався їй. Сміявся й довіряв, дозволив сісти йому на коліна за вечерею. Він, напевно, думає, що вона така красива, з усією цією жіночою грацією й довгим темним волоссям. Вона не заслуговує на нього.
Її двері зачинені. Як мило. Я прослизаю крізь них і в темряві підходжу до ліжка Джуліани. Її розпущене волосся розсипається на подушці навколо неї. Вона така спокійна, руки складені на животі, груди здіймаються й опускаються в легкому ритмі сну.
Посміхаючись, моя тінь бере жмут її волосся й відрізає ножем, хоч досі я не усвідомлювала, що тримаю його. Джуліана після того однаково залишається красивою. У неї досі ця усмішка й ці блискучі очі. У неї досі є власне місце в цьому світі, але я принаймні матиму її волосся, щоб наступного разу було чим підкупити гобліна.
Я безгучно сміюсь, повертаюся до своєї кімнати, жбурляю волосся й ніж на тумбочку біля ліжка. Коли помічаю своє тіло в ліжку, сон миготить і зникає. Я знову в своєму тілі, перевертаюся й зариваюся трохи глибше під ковдру. Наступної миті знову вирубаюсь і ніби спостерігаю за собою з ліжка. Бачу, як усміхаюсь у темряві, тягнуся руками вгору.
Так приємно бути вільною від власної шкіри. Приємно бути живою і знати, що Фінн так близько. Тому що він той, кого я хочу. У чорноті цього сну, де є винятково моя тінь замість тіла, він — це все, що мені потрібно.
Я прослизаю крізь темряву до Фіннового імпровізованого ложа біля вікна. Він прекрасний. Спить на спині, закинувши одну руку за голову, іншу поклавши на голі груди. Я вивчаю обриси його обличчя в темряві. Мені здається, це так приємно — добре, і зле, і втішно — обхопити його за талію й опуститися на нього.