— Добре. Тоді ти розумієш, чому це зілля не з тих, що завжди є під рукою.
— Люди подейкують, що у фейрі нескінченні запаси.
Прета хитає головою:
— З усіх, кого я знаю, ти — єдина людина, перетворена на фейрі. Я чула про інших, але за все життя бачила тільки тебе.
— А як же суджена Фінна? Вона не випила зілля?
— Фінн намагався роздобути необхідні інгредієнти, коли вони планували обмінятися обітницями. Проте розпочалася запекла війна за контроль над горами, й він не міг дістати все необхідне. Фінн сподівався отримати зілля до того часу, як народяться їхні діти. — Прета копирсається в сумці з косметикою. — Його батько так розсердився, коли Фінн розповів йому про весілля. Оберон планував, що Фінн одружиться… з іншою. Тією, яка зміцнила б владу їхнього роду. Однак Фінн відмовився. Це було дуже драматично. Фінн божеволів від кохання й відмовлявся ставити політику вище за свої почуття.
Мене охоплюють ревнощі. Ні, не ревнощі. Як можна ревнувати до мертвої жінки? Жінки, якій довелося мати справу з найгіршим представником Фіннового виду — самим Фінном.
— Схоже, ти йому співчувала, — кажу я.
— Авжеж, — Прета киває й дістає із сумочки палетку тіней та маленький пензлик. — Заплющ очі.
Я слухаюсь і дозволяю їй провести крихітним пензликом по моїх повіках.
— Ти заздрила, що в них був вибір, а в тебе — ні?
Вона зітхає.
— До того часу я вже була закохана у Вексія. Вірила, що боги подарували мені два величезні кохання. Я не шкодую ні про свій шлюб, ні про рішення укласти зв’язок зі своїм чоловіком, і тоді теж не шкодувала. Вексій справді подарував мені щастя. Якби я відмовилася вийти за нього заміж, я б ніколи не дізналася, як це — бути коханою ним. І в мене не було б Ларк.
— Ай справді.
Її слова звучать дуже виважено, але я впевнена, що почуття Прети й близько не такі прості.
— Можеш дивитися, — каже вона, востаннє змахуючи пензликом. Я розплющую очі й бачу, як Прета дістає намисто з крихітних перлин. Вона застібає його на моїй шиї, а я торкаюся пальцями самоцвіту — подарунку Себастіана.
— Може, мені краще зняти його?
Прета хитає головою.
— Усі ми десь носимо вогняні самоцвіти. У цьому немає чогось дивного.
Проте як би Фінн поставився до того, що я ношу цей камінь, якби знав, що його подарував Себастіан? Напевно, краще не питати.
— Коли Оберон і Фінн сварилися через майбутнє принца, я дуже переживала за нього. Розуміла, як це, коли твої особисті бажання й потреби віддають на поталу політичним амбіціям батьків, і знала, як це боляче.
Я здіймаю руку й торкаюся перлин. Вони гладенькі й ковзають між моїми пальцями, ніби шовк.
— Ти була йому хорошою подругою.
— Його легко любити. — Прета стинає плечима й поправляє намисто. — Тепер твоє волосся.
З-за мого вуха вибилося одне пасмо. Я розтягую його, аж доки воно вирівнюється.
— Боюся, із цього нічого не вийде.
— Можливо, ти захочеш заколоти його назад? Щоби потім прикрасити квітами, — каже Прета, і я бачу в її очах пустотливий блиск.
Квіти призначені для церемонії, про яку я досі нічого не знаю, але замість того, щоб розпитувати, киваю і знову тягнуся за кавою.
— Складеш мені компанію в подорожі?
Прета хитає головою:
— Ні. Ця мандрівка радше для пар, які нещодавно зв’язалися.
Заходжуся кашлем і мало не випльовую каву.
— Справді?
Я знала, що в ці вихідні мені доведеться вдавати наречену Фінна. Однак, здається, варто було дізнатися про це трохи більше.
— Чимало самотніх фейрі теж сходять на гору, — додає Прета, — але цей ритуал вважається найкращим часом для сватання, а я… — вона хитає головою. — Минуло вже багато часу, і всі очікують, що я рухатимуся далі, та я не готова.
А хіба може бути інакше? Вона любила свого чоловіка і втратила його, хоча ніколи не припиняла кохати Аміру. Я не можу звинувачувати Прету за те, що вона не готова завдати собі ще більше душевного болю.
— У будь-якому разі, — продовжує вона, вставляючи шпильки в моє волосся, — Кейн підійматиметься разом із Джуліаною, а Міша, Тінан і я поїдемо верхи позаду офіційної ходи.
Я киваю, хоча мої думки не затримуються на деталях цього дня.
— Коли все змінилося між Фінном та Ізабель? — запитую, хоча Прета, здається, для себе цю тему вже закрила.
— Що ти маєш на увазі? — обережно запитує вона.
— Як від бунту проти свого батька Фінн дійшов до рішення принести її в жертву? — я щосили намагаюся не дивитися їй в очі й лише через декілька секунд помічаю, що Прета мовчить. Підвівши голову, бачу, що вона насуплено дивиться на мене, а в її погляді помітне щось схоже на розчарування. Мені стає соромно, та я не відмовляюся від свого запитання.