— Для мене честь омити ноги моїй майбутній королеві, — м’яко каже він, доки його пальці розшнуровують чоботи під моєю спідницею. — Виявити повагу й довести свою готовність служити.
Мої щоки знову палають. Брати участь у цих ритуалах, коли насправді ми не пара, так неправильно. Я ж навіть не прагну посісти престол, лише хочу, щоб трон знайшов нового короля. Крім того, дотики Фінна здаються занадто інтимними. Він кладе руку мені на коліно, іншою знімає спочатку один мій чобіт, а тоді другий. Мені стає ніяково від того, як сильно це схоже на спокушання. Якби за нами не стежили декілька десятків пильних очей, я б, напевно, попросила його зупинитися.
Або навпаки — просила б не зупинятися…
Той факт, що я навіть не знаю, як би вчинила, змушує мої щоки палати ще яскравіше.
Фінн проводить мозолистими пальцями по моїй нозі. Дійшовши до середини стегна, він підводить голову й, не зводячи з мене очей, торкається пучкою краю панчохи, ніби його заворожує контраст між моєю шкірою й тонким шовком. Я не можу дихати.
— У чому проблема, Фінніане? — долинає звідкись зі сторони голос Джуліани. Мабуть, я так відволіклася на Фінна, що не помітила її. — Ти що, забув, як роздягати жінку?
Згадавши, що ми не самі, я збентежено заливаюся багрянцем, але Фінна, схоже, її коментар зовсім не зачіпає. Навіть не озирнувшись у її бік, він кладе долоню на мою ногу і проводить великим пальцем по внутрішній стороні стегна.
— Усе добре?
Добре? Коли він водить великим пальцем по моїй шкірі? Коли його руки так глибоко в мене під сукнею, що він може…
— Усе добре, — брешу я. «Добре» — не зовсім правильне слово. Я палаю від сорому. У мене все болить. Водночас хочу, щоб ми залишилися самі, й радію, що ми не наодинці.
Фінн ніжно запускає пальці під панчоху й повільно стягує її з моєї ноги. Потім швидко знімає другу, але цього разу, коли шукає край шовкової тканини, проводить пальцями набагато вище, ніж необхідно.
Я тремчу, і Фінн супиться.
— Коли вийде сонце, стане тепліше, — каже він, акуратно складаючи другу панчоху поверх першої. — Але обіцяю, коли ми закінчимо тут, на нас чекатиме гаряча ванна.
Ванна? Звучить чудово, але де вона? Ми будемо митися привселюдно?
— Мені треба готуватися до особливих традицій прийняття ванни?
Я хочу, щоб запитання прозвучало легковажно. Натомість виходить так, ніби я пропоную щось непристойне.
Фінн тільки підморгує у відповідь та опускає губку в одну з приготованих мисок із гарячою ароматною водою. Його руки прослизають назад під мою спідницю, він миє мої ступні й щиколотки, проводить губкою від пальців ніг до коліна, а тоді з іншого боку ноги вниз гомілкою. Я не ладна зрозуміти, чи навмисно він так чуттєво торкається мене, чи просто виконує ритуал. Напевно, річ у моїх думках, моїх бажаннях, які змушують кров у жилах закипати від кожного дотику. А може, винні в цьому слова, які він сказав учора в темряві: «Я хочу тебе всю».
Проте чи так це? Можливо, насправді йому потрібна лише сила Оберона й більш нічого? Однак переконати себе в цьому чомусь стає щораз складніше.
Коли Фінн стоїть переді мною на колінах, а його намилені руки ковзають угору й униз моєю шкірою під спідницею, важко думати розсудливо. Хоча останні підозри щодо нечестивості його мотивів розвіялися минулої ночі, коли він заснув, тримаючи мене за руку. Якщо я зараз намагаюся переконати себе у зворотному, то це лише відчайдушна спроба стриматися.
Я вже маю почуття до Фінна. Здається, надто легко закохатися в нього так сильно, щоби пірнути в це почуття з головою.
Хтось подає Фіннові рушник, і він витирає ним мої ноги, не зводячи з мене очей. Я тремчу, але вже не від холоду. Уявляю, що чекає на нас у наметі — у нашому наметі. Ванна, обіцяв він.
— Наступний крок, — каже Фінн, коли мої ноги повністю сухі, — квіти.
Він підводиться і починає витягувати з мого волосся бутони й опускати їх у миску з водою та сухими травами, якими омивав мені ноги. Витягнувши останню квітку, передає миску рогатому фейрі й підхоплює мене на руки.
Я скрикую й обіймаю його за шию. Фінн усміхається, натовп радіє.
— Це справді необхідно? — шепочу я йому на вухо.
— Розслабся й отримуй задоволення, принцесо. Така традиція.
Він проносить мене навколо багаття, тоді йде до великого намету, але зупиняється біля входу й не заносить мене всередину. Натомість повертається до рогатого фейрі, який чекає позаду нас із мискою, де плавають трави й квіти.