Рогатий фейрі схиляє голову й бурмоче декілька слів над водою, потім простягає миску нам.
— Зроби ласку, принцесо? — тихо каже Фінн.
Я вивільняю одну руку й забираю миску.
Фейрі усміхається й тягнеться за лопатою, що лежить поруч із наметом. Ґрунт м’який і пухкий. Копаючи, рогатий фейрі нашіптує щось незнайомою мені мовою.
Щойно яма сягає трохи більш ніж метр, фейрі відступає й опускається на коліно.
Я дивлюся на Фінна. Він має дуже урочистий вигляд.
— Тепер ти маєш вилити вміст миски в землю.
Фінн бере мене зручніше, щоб я могла приміритися, куди ллю. Щойно перевертаю миску, потужна хвиля енергії розливається моїм тілом. Фінн різко втягує повітря, і я розумію, що він теж це відчув.
— Хай благословлять боги вас, вашу королеву і ваших дітей, Ваша величносте, — проголошує фейрі, який досі стоїть навколішки.
— Дякую, Данніку, — каже Фінн. Він переступає яму з квітами й травами та входить у намет, дозволяючи завісі затулитися за ним.
Намет більший, ніж я очікувала. Він достатньо високий, щоб навіть Фінн міг стояти на повний зріст. У центрі на підлозі лежить велика подушка розміром з наше ліжко в маєтку
Джуліани, завалена м'якими ковдрами. У кутку — стілець, на ньому два стосики із чоловічим і жіночим одягом.
— Тепер можеш відпустити мене, — кажу Фіннові.
Він вивчає мене довгу напружену мить, аж здається, що ось-ось поцілує, але врешті опускає мене на ноги.
Фінн ступає крок назад, його дихання стає нерівним, і, втупивши погляд у долівку, каже:
— Мені потрібно поговорити з Мішею і Претою, переконатися, чи все готово для візиту до священного джерела сьогодні пообідді. Служниця приготує тобі гарячу ванну, а після того раджу поспати. Сьогодні на нас чекає дуже нелегка прогулянка по горах.
— Добре, — спокійно відповідаю. Відчуваю, що Фінн відсторонюється, і хочу, щоб він цього не робив. Раптом розумію, що моє серце так сильно розривається, що я не в змозі втримати його в грудях.
— Я не хочу Себастіана, — випалюю Фіннові.
Він рвучко підводить голову, його очі розширюються, ніби здивований цими словами.
Правду кажучи, я й сама здивована, але це не применшує їхньої правдивості.
— Просто ти натякав, і не раз, що я прагну якось відновити наші з ним стосунки.
— Я бачив, як ти його цілувала, — тихо відповідає Фінн. У його голосі немає осуду.
Я важко ковтаю.
— Це було помилкою. Він застав мене зненацька, і зв’язок зробив так, що…
Фінн заплющує очі, ніби це пояснення все тільки псує.
— Можу собі уявити, як зв’язок посилює всі відчуття. Я чув… — він зітхає і хитає головою. — Неважливо, чому ти поцілувала його й чи плануєш робити це знову. Хай чим я дорікав того дня або пізніше, це не моя справа.
— Може, й так, але я хотіла, щоб ти знав. Відколи я покинула Золотий палац, нічого не змінилося. Він двічі обдурив мене, Фінне. — Знизую плечима. — Сумніваюся, що після такого наші стосунки коли-небудь стануть як раніше. Навіть якби я цього хотіла.
Він нахиляє голову й пильно дивиться на мене.
— Чому б це?
Тому що він — не ти. Тому що я не можу припинити думати про наш поцілунок і про те, як ти втішав мене минулої ночі. Тому що, хоч зв’язок із Себастіаном посилює мої почуття до нього, вони ніколи не зрівняються з тим, що я відчуваю поруч із тобою.
Натомість я мовчу. Фінн відверто пояснив, чого хоче, зізнався у своїх мотивах і пріоритетах. Я йому подобаюся, так, і, можливо, він навіть розділив би зі мною ліжко. Проте він тут заради свого народу, а не заради мене, і з мого боку нечесно прагнути від нього чогось іншого.
— Я нікому не довіряю, — нарешті відповідаю.
Фінн киває й розвертається, щоби піти, але зупиняється, поклавши руку на завісу намету. Стоячи до мене спиною, він говорить:
— Ти знаєш, що можеш довіряти мені. Я розумію, моє слово мало для тебе важить, але це правда.
* * *
Я приймаю ванну, їм приготовані для нас хліб і сир, намагаюся подрімати, але щоразу, коли засинаю, чую якісь звуки біля намету й підхоплююся, думаючи, що то повернувся Фінн. Нам стільки потрібно обговорити. Я досі не зізналася, що шпигувала за ним і Джуліаною минулої ночі, й не запитала, що означає «споріднені».
Проте він не приходить. Замість нього повертається служниця, яка допомагала мені приймати ванну, й каже, що Фінн хоче, щоб я вдяглася для поїздки й зустрілася з ним у конюшні. Сьогодні вдень ми вирушимо до священного джерела і зробимо підношення Лугу, щоб жриця погодилася прийняти нас завтра.
Служниця допомагає мені вдягнути одну з кількох суконь, що були в наметі, коли ми прибули. Обираю червону, таку саму, в якій була вранці, але з товстішими рукавами й вищим вирізом.