Боюся знову йти під дощ, але, коли виходжу з намету, світить сонце. Цікаво, чи пошкодую я про важку сукню й додаткову пару шкарпеток?
Служниця проводить мене до конюшні. Я бачу Фінна, який стоїть біля Двозорі, й умить згадую, чому поняття «споріднений» звучить так знайомо.
Міша й Аміра розповідали, що Фіннів дідусь Кайрін був спорідненим із королевою Рією — останньою правителькою з роду Меб. Я не питала, що це означає, і припускала, що це назва своєрідної клятви, якою обмінялися королева та її коханий. Проте якщо Фінн думає, що ми можемо бути спорідненими, то йдеться про щось зовсім інше.
— Добре подрімала? — запитує Фінн.
— Так, дякую, — кажу й усміхаюся, щоби приховати брехню. Якщо зізнаюся, що весь цей час чекала, коли він доєднає-ться до мене, матиму жалюгідний вигляд.
— От і чудово. — Він туго затягує попругу на сідлі й поплескує Двозорю по боці. — 3 нами їдуть Прета й Кейн. Якщо поквапимося, будемо на місці через годину.
Прета й Кейн заскакують на коней. Я суплюся:
— А де твій кінь, Фінне?
Він усміхається мені й знову гладить Двозорю.
— Ми з тобою їдемо разом.
Я пирхаю:
— Жартуєш.
Фінн вигинає брову й переводить погляд на слугу, що виструнчився позаду мене. Ну звісно. Ми ж «наречені».
— Просто кажу, що я зовсім не проти їхати одна, — намагаюся говорити спокійно.
— Так безпечніше, — хитає головою Фінн. — Після того, що сталося в столиці, я не збираюся ризикувати.
— Нам пощастило, що нарешті визирнуло сонце, — радіє Прета, задивляючись у небо. — Здається, ніби знову настало літо.
Кейн виїжджає з конюшні й зупиняє свого коня поруч із нею.
— Певно, тобі треба було одягнути щось легше, — припускає він, оглядаючи мене.
Я знизую плечима:
— Зі мною все буде гаразд. Як спекотно може бути в горах?
* * *
До біса спекотно. Особливо в затісній сукні й поруч із гарячим тілом Фінна, який сидить на коні позаду мене. Сонце нещадно палить, доки ми здіймаємося гірськими стежками. Нарешті зупиняємося біля джерела, щоб зробити підношення Лугу. Я вся розчервонілася, спітніла та й загалом маю жалюгідний вигляд.
Моя людська натура хоче покепкувати з дурості простого ритуалу. Проте коли ми обходимо за годинниковою стрілкою навколо невеликого, обкладеного камінцями озерця на схилі гори, кидаючи у воду жмені зерна, я відчуваю, як магія тече крізь мене. Це відчуття таке саме вічне, як і нічне небо.
Коли ми закінчуємо, Прета просить, щоб ми поїхали й дали їй трохи часу побути на самоті.
Ми від'їжджаємо зовсім недалеко й зупиняємося на галявині.
— Почекаємо тут, — наказує Фінн, спішуючись. Допомагаючи мені спуститися з коня, він притискає мене до себе на декілька миттєвостей довше, ніж необхідно. Куточок його рота здіймається в усмішці, ніби він точно знає, як на мене впливає його близькість.
Я вириваюся з його рук і ступаю крок назад. Озираюся. Ми від’їхали досить далеко, щоб не бачити Прету, але могли її чути.
— Чому вона захотіла лишитися?
— Вона розвіяла прах Вексія навколо того джерела, — тихо пояснює Фінн. — Відтоді вона сюди не приїжджала.
Моє серце зіщулюється, відчуваючи глибину горя подруги.
— Ви впевнені, що нам не треба було залишитися з нею?
— Впевнені, — відповідає Кейн, вмощуючись на одну з повалених колод, розкладених колом. — Вона хоче побути сама. Дозволь їй.
Я наслідую його, але сідаю на землю перед колодою, щоби притулитися до неї спиною. Спека відібрала в мене забагато сил.
— З тобою все гаразд? — запитує Фінн. Уже втретє, відколи ми від'їхали від джерела.
— Так. Якось переживу цю спеку.
— Можеш зняти сукню, — шкіриться Кейн. — Ми не проти.
Я закочую очі.
— Яка ж ти свинюка.
— Не зважай на нього, — радить Фінн, промовисто зиркаючи на Кейна.
Той тільки стинає плечима:
— Їй же спекотно. Я просто намагаюся допомогти.
— Ця пора року тут дуже специфічна, — розповідає Фінн. — У цій частині Двору вранці може випасти сніг, а ввечері — потеплішати достатньо, щоб іти купатися.
— Це правда, — киває Кейн. — Єдине, що точно можна сказати про тутешню погоду, — це те, що вона непередбачувана.
— В Елорі приблизно так само, — кажу, згадуючи, якою мінливою буває погода наприкінці літа. Раптом заходжуся сміхом, пригадавши дещо: — А ви знали, що деякі люди звинувачують у раптовій і дивній зміні погоди вас?
Кейн хмикає.
— Звинувачувати фейрі? У тому, що в іншому світі щось змінюється? Якими могутніми вони нас вважають?