Я відчуваю на собі погляд Фінна й підводжу голову, щоби подивитися йому в очі. У них безліч запитань. Цікаво, він думає, що я мрію про кривавий самоцвіт для себе?
Нашу увагу привертає стукіт копит кам’янистою стежкою. Наближаючись до галявини, Прета натягує повіддя коня й одним плавним рухом спішується.
— Ви знайшли затінок, — каже вона, обмахуючись. — Я вкраду у вас шматочок.
Кейн робить ковток зі своєї фляги й витирає рот долонею.
— Думаю, нам потрібно повертатися.
— Не проти, якщо ми спочатку зробимо невелику перерву? — запитує Прета. Вона прив’язує коня до дерева поруч з іншими, падає на колоду й поправляє ліф сукні:
— Я перегрілася, і мені треба охолонути, інакше сьогодні ввечері буду нестерпною буркотухою.
— І чим це відрізнятиметься від твого звичного настрою? — запитує Кейн.
Прета люто зиркає на нього, потім переводить погляд на мене:
— Брі, ти ж не проти трохи почекати? Обіцяю, ми не запізнимося на свято.
Я стинаю плечима:
— Не проти. Якщо ми не зможемо зустрітися зі жрицею до завтра, немає приводу квапитися.
Насправді я зовсім не заперечую. Одна з причин — я не горю бажанням повертатися в сідло разом із Фінном і їхати кудись у таку спеку.
— У нас є ще декілька годин, — повідомляє Фінн. — Тож, якщо всі згодні, можемо не поспішати.
— Дякувати богам, — промовляє Прета, підіймаючи спідницю й розв’язуючи чоботи. — Клянуся, я просто тану. Беру назад усі свої скарги на ранковий холод.
Кейн махає рукою в бік дерев:
— Іди освіжися в озері. Водоспад аж звідси чутно.
Прета хитає головою:
— Я навіть не роздягатимуся. Ця спека зовсім мене втомила.
Водоспад? Схопившись на ноги, я повертаюся до лісу. Аж тремчу від самої думки про те, щоб зануритися в прохолодну воду. Часу в нас точно вдосталь.
Куди це ти зібралася? — запитує Кейн, підводячись.
Озираюся на нього і стискаю зуби, роздратована тим, що мені доводиться звітувати.
Ти сказав, що он там є озеро, — пояснюю, махнувши рукою. А через цю спеку від мене, певно, смердить так, ніби я не милася декілька днів. Тож я вирішила, що можна скористатися цим часом, щоб освіжитися.
Кейн помітно сердиться:
Якщо ти думаєш, що ми залишимо тебе одну після…
— Я піду з нею, — каже Фінн.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
Я рвучко обертаюся до нього:
— Перепрошую?
Усе, чого я хочу, — це зануритися в озеро, відчути, як вода омиває моє волосся, і змити піт зі шкіри.
— Ми не знаємо, де в королеви є прибічники і хто стежить за нами. Доволі нерозумно плавати наодинці.
— Я не плавати йду, а митися.
Фінн складає руки на грудях.
— Твоя пропозиція?
— Чому не Прета? — запитую я.
Очі Прети розширюються, і вона переводить погляд із мене на свого зятя.
— Взагалі я могла б…
Фінн повільно обертається:
— У чому річ, принцесо? Я змушую тебе нервуватися?
— Ну добре, — пирхаю, повертаючись до озера. Позаду мене чуються тихий сміх і шелест від кроків опалим листям.
Озеро просто прекрасне в променях післяполудневого сонця.
Спалахи світла мерехтять на воді, неподалік чути шум водоспаду.
— Думаю, це хороша ідея, — каже Фінн. — Коли ми закінчимо, я відправлю скупатися Кейна і Прету. Це краще, ніж терпіти цих смердючок усю дорогу.
— Ми? — перепитую, уперши руки в боки. — Коли ми закінчимо?
— Ми, — повторює Фінн. — Ти не підеш у воду сама.
— Тому що в глибинах може ховатися якась істота? — я ступаю крок уперед і вивчаю кришталево чисту воду. — Щось не дуже на це схоже.
— А хто сказав, що я не хочу скупатися?
Погляд Фінна ковзає по мені, лишаючи на тілі приємне тремтіння. Я розумію, що вигляд у мене зараз не найкращий, але його очі палають так, ніби я морська сирена, що кличе його зі смертоносних скель посеред моря. Коли справа стосується Фінна, мене завжди розривають суперечності. Сьогоднішній день, очевидно, не стане винятком.
Усередині мене все стискається. Я планувала скупатися під водоспадом, дозволити йому омити мене. В Елорі душ — рідкісна розкіш, і за все життя я бувала в ньому лише декілька разів. Востаннє в будинку, де жив Фінн, тієї ночі, коли мене накачали наркотиками. Моя шкіра горить, коли згадую, як він тримав мене під струменем води, намагаючись погамувати реакцію мого тіла на наркотик, згадую, як я благала його…