Дуже втомилась.
— Поглянь на свої руки, — Джас обережно проводить великим пальцем по моїх зашкарублих долонях. Шкіра на них потріскалася від їдких мийних засобів. — Ти справді хочеш просидіти у цьому підвалі до скону?
— Джас, кожен, хто піде до світу фейрі — самогубець. Ти знаєш не гірше за мене: не існує хороших фейрі. У них просто різний рівень зла та жорстокості.
— Тоді вони не надто відрізняються від людей, — Джас відпускає мої руки. — Я чула, про що ти говорила з мадам Ві. Скоро час платити оренду, хоч як ти й намагаєшся приховати це від мене…
— Я не хотіла, щоб ти хвилювалась.
Це правда.
Єдине, чого я прагну, — захистити мою маленьку сестричку, зберегти її оптимізм і веселу вдачу.
Джас любить мене, навіть коли я нестерпна буркотуха, і часом мені здається, що я не заслужила такої сестри.
— Умови контракту я знаю не гірше за тебе, — відповідає Джас. — Мадам Ві продовжить додавати відсотки, і тільки диво врятує нас від неї.
— І ти сподіваєшся, що цим дивом для нас стануть фейрі? Тоді вже краще піти в підпільне казино і випробувати нашу удачу в картах.
Джас обертається до лавандової сукні в кутку і розгладжує тканину на глибокому декольте.
— В однієї дівчини, з якою я працюю, є кузина, котра закохалася у золотого лорда фейрі. Та кузина може вільно повертатися додому і відвідувати свою сім’ю. Вона щаслива.
— Ти не помічала, що такі історії завжди трапляються зі знайомими знайомих? — я намагаюсь говорити спокійно. — Жоден із тих, хто розповідає їх, насправді не знає людини, якій би пощастило зустріти хорошого фейрі.
Джас облишила сукню і тепер ображено зиркає на мене.
— Добрих фейрі більше, ніж поганих. Так само, як і людей.
Я однаково не вірю, що це правда.
— Нехай навіть так, але бал? Усі ці сукні та вишукані штучки? Навіть якщо забути про цю маячню з фейрі, ти ж не думаєш, що я піду на бал вражати якогось самозакоханого принца? Краще підвісь мене за нігті на ногах.
Джас закочує очі й опускається на край ліжка.
— Тобі не обов’язково іти, але я хочу.
Я вловлюю нотки впертості в її голосі. Вона піде на бал, байдуже, дозволю я чи ні. Щоб опуститися на ліжко поруч із Джас, мені навіть не треба ступати повний крок — така крихітна наша кімната. Я падаю горілиць і витріщаюся на стелю.
— Мені це не подобається.
— Я так і думав, що ви ще не спите.
Ми з Джас одночасно обертаємося. Щойно я бачу кремезну постать Себастіана, що затуляє увесь дверний прохід, залишки адреналіну спалахують у моєму тілі. Серце починає калатати швидше, кров стає гарячішою, а низ живота тягне від невимовного бажання. Себастіан — лише друг; така голодранка, як я, ніколи не стане для нього кимось більшим. Та скільки я не повторюю це своєму серцю, воно відмовляється слухати.
Себастіан схиляє голову й притуляється до одвірка. Очі кольору морських хвиль уважно оглядають нашу кімнатку, ніби він не бував тут сотню разів. Мадам Ві переселила нас сюди незадовго після смерті дядечка Девліна. Вона заявила, що тут ми матимемо більше приватності. Навіть тоді ми розуміли, що ця холодна темна кімната з бетонними стінами без вікон, така маленька, що місця в ній вистачило лише для двоспального ліжка та комода, має вказати нам наше місце.
Ми з Джас невисокі, тож низька стеля для нас не проблема, а от Себастіан уже не раз бився головою. Та це не заважає йому заходити в гості. Два роки тому він почав навчатися у чарівника Тріфена, який живе в сусідньому будинку, і відтоді час від часу прослизає до нас. Себастіан відчиняє двері й потайки приносить нам їжу та воду, коли кузини, в черговому нападі люті, замикають нас у кімнаті.
— Ще не спимо, — відповідаю я позіхаючи. Попри шалений приплив енергії, який я відчула, побачивши Себастіана, надовго мене не вистачає.
— Що у вас трапилось? — запитує він, насупивши брови. — Про що ви говорили, коли я увійшов?
— Джас хоче стати нареченою принца фейрі, — відповідаю я, звільняючи на ліжку місце для Себастіана.
Щоки Джас спалахують багрянцем.
— Щиро дякую, Брі.
Себастіан сідає між мною та Джас і штовхає двері ногою. Тоді бурмоче заклинання, клацає пальцями й самовдоволено шкіриться, коли засув із нашого боку дверей ковзає на місце. От чванько магічне.
Мої кузини казяться через нашу дружбу із Себастіаном. Коли вони вперше помітили його тут, унизу, кілька місяців діймали нас. Я знаю, Стелла і Кассія заздрять, що Себастіан — скромний учень чарівника — навіть не дивиться в їхній бік. Себастіанові бракує грошей і родинних зв’язків, але його зовнішність компенсує це сповна — високий, широкоплечий, зі сліпучо-білим волоссям, яке він зазвичай збирає у низький хвіст, і очима наче бурхливе море. Він найпрекрасніший чоловік, якого я будь-коли бачила.