Із жахом жінка дивилася на Ґейла, що сидів на ній верхи, міцно притискаючи її до підлоги. Вона не могла розгадати виразу його очей. Схоже, то був страх. Чи лють? Він свердлив поглядом її тіло, і нова хвиля паніки охопила Сюзанну.
Ґейл умостився в неї на животі й пронизував жінку крижаним поглядом. Сюзанна вмить пригадала все, що колись вчила про самозахист. Вона спробувала було чинити спротив, та її тіло не слухалося — воно, заніміло. Сюзанна заплющила очі.
«Господи милосердний, не треба. Ні!»
РОЗДІЛ 65
Брінкергоф нервово походжав Міджиним кабінетом.
— Ніхто не може обійти «Лабети». Це ж неможливо!
— А от і ні! — відрізала Мідж. — Я щойно розмовляла з Джаббою. Він сказав мені, що минулого року встановив перепускний пристрій.
Персональний помічник директора АНБ недовірливо поглянув на неї.
— Щось я ніколи про це не чув.
— І ніхто не чув. Бо це було зроблено тихцем.
— Але ж, Мідж, — заперечив Брінкергоф. — Джабба мусить дотримуватися правил безпеки! Він ніколи не встановив би перепускник, щоб обійти...
— Його змусив Стретмор, — перервала вона.
Брінкергофу здалося, що він чує, як натужно крутяться коліщатка в Міджиній голові.
— Пам’ятаєш, — сказала вона, — як минулого року Стретмор викрив оту антисемітську мережу в Каліфорнії?
Брінкергоф кивнув. То був один із найбільших минулорічних успіхів Стретмора. Розшифрувавши суперкомп’ютером перехоплене закодоване повідомлення, він викрив змову: планували підірвати бомбу в юдейській школі в Лос-Анджелесі. Він встигнув розшифрувати надіслане терористами повідомлення лише за дванадцять хвилин до призначеного вибуху. А потім, швидко зателефонувавши, куди треба, врятував життя трьохсот школярів.
— Так от, — вела далі Мідж, стишивши голос, — як повідомив мені Джабба, Стретмор перехопив оте повідомлення ще за шість годин до того, як мала вибухнути бомба.
Брінкергоф ошелешено роззявив рота.
— Але ж... але ж чому він так довго...
— Тому що не міг запустити цей файл у «Транскод». Він намагався, але фільтри щоразу «відбраковували» його. Бо файл було закодовано якимось новим відкритим алгоритмом, з яким фільтри ще не стикалися. Джабба аж шість годин витратив на те, щоб їх належним чином переладнати.
Брінкергоф ошелешено мовчав.
— Стретмор мало не сказився від люті. І змусив Джаббу змонтувати в «Лабетах» обхідний пристрій — на той випадок, коли таке трапиться знову.
— Господи, оце так! — присвиснув Брінкергоф. — А я й гадки не мав.
І відразу ж підозріло примружився.
— То що ж ти хочеш цим сказати?
— А те, що сьогодні Стретмор скористався цим перепускним пристроєм, щоб завантажити файл, відбракований фільтрами.
— Ну то й що? Для цього ж цей перепускник і призначався, еге ж?
Мідж похитала головою.
— Ні, якщо йдеться про вірус.
Брінкергоф аж підскочив.
— Вірус? А хто казав про вірус? Ніхто не казав!
— Це єдине пояснення, — відповіла Мідж. — Джабба сказав мені, що тільки вірус може так надовго завантажити роботою «Транскод», тому...
— Хвилиночку! — перервав її Брінкергоф жестом судді, що оголошує тайм-аут. — Стретмор нещодавно сказав, що все в нормі.
— Він бреше.
Брінкергоф розгубився.
— Тобто ти хочеш сказати, що Стретмор навмисне запустив вірус до суперкомп’ютера?
— Ні, — відрізала Мідж. — Я гадаю, він не знав, що то вірус. Скоріш за все, його надурили.
Брінкергофу відібрало мову. Мідж Мілкен зайшла аж надто далеко.
— Цим багато чого можна пояснити, — наполягала вона. — І це пояснює, чому він тут стирчав цілу ніч і стирчить досі.
— Запускає віруси до свого улюбленого дітища?
— Ні, — роздратовано заперечила вона. — Намагається приховати свою помилку. А тепер він не може зупинити роботу «Транскоду» й подати аварійне живлення, бо вірус заблокував процесори!
Брінкергоф підкотив очі під лоба. Мідж у минулому вже викидала коники, але щоб такі — ніколи! Він спробував заспокоїти її.
— Здається, Джабба не надто переймається.
— Джабба — просто бовдур, — просичала вона.
Брінкергоф не зміг приховати свого подиву. Іще ніхто й ніколи не називав Джаббу бовдуром. Поросям — так, було, але бовдуром — ніколи.
— Маєш сумніви стосовно вченого ступеня Джабби в галузі антивірусного програмування? Це тобі так жіноча інтуїція підказує?
Мідж саркастично поглянула на нього, і Брінкергоф підняв догори руки — мовляв, здаюся!
— Гаразд, гаразд, забираю свої слова назад. — Йому не треба було нагадувати про лячну Міджину здатність передчувати лихо.
— Мідж, — благально мовив він. — Знаю, ти терпіти не можеш Стретмора, але ж...
— Це не має до Стретмора жодного стосунку! — Мідж було вже не зупинити. — Перше, що нам треба знайти, — підтвердження, що Стретмор обійшов фільтри. А потім ми зателефонуємо директору.
— Прекрасно, — досадливо простогнав Брінкергоф. — Я зателефоную Стретмору і скажу, щоб він прислав нам письмове підтвердження з його підписом.
— Ні, — відповіла Мідж, ігноруючи його сарказм. — Стретмор уже одного разу нам сьогодні збрехав. — Вона запитально поглянула на нього. — Маєш ключі до кабінету Фонтейна?
— Звісно, я ж його персональний помічник.
— Вони мені потрібні.
Брінкергоф витріщився на неї, не вірячи в те, що почув.
— Мідж, я ні за що у світі не пущу тебе до кабінету Фонтейна.
— Доведеться! — настійливо відказала вона, а потім відвернулася й почала друкувати на клавіатурі «Великого брата». — Я надсилаю запит стосовно списку файлів, що стоять у черзі на розшифрування в «Транскоді». Якщо Стретмор обійшов фільтри вручну, то це буде в роздруківці.
— А який стосунок це має до кабінету Фонтейна?
Мідж крутнулася й люто поглянула на нього в упор.
— Цей список роздруковується тільки на кабінет Фонтейна. І ти це прекрасно знаєш!
— Це тому, що ця інформація — секретна, Мідж!
— Маємо критичну ситуацію. Тому мені потрібно глянути на той список.
Брінкергоф заспокійливо поклав руки їй на плечі.
— Мідж, благаю, вгамуйся. Ти ж знаєш, що я не можу...
Вона роздратовано пирхнула й різко відвернулася до клавіатури.
— Я зараз роздрукую список. А потім піду, візьму його й винесу. Дай сюди ключі!
— Мідж...
Вона закінчила друкувати і знов крутнулася до нього.
— Чеде, список роздрукується за тридцять секунд. І давай домовимося: ти даєш мені ключ. Якщо Стретмор обійшов фільтри, ми викличемо службу безпеки. Якщо ж я помиляюся, то я піду, а ти зможеш обмазувати мармеладом свою Кармен й облизувати її. — Вона злобно зиркнула на нього і простягнула руку.
— Я чекаю.
Брінкергоф простогнав, страшенно жалкуючи, що покликав її перевірити звіт шифровідділу. Він зупинив погляд на її простягнутій руці.
— Ідеться про секретну інформацію в особистому кабінеті директора. Уявляєш, що станеться, якщо нас спіймають?
— Директор — у Південній Америці.
— Перепрошую. Не можу — і все. — Брінкергоф склав на грудях руки й вийшов.
Мідж уставилася йому вслід, пропікаючи поглядом спину.
— Та ні, Чеде, зможеш, — прошепотіла вона, а потім повернулася до «Великого брата» й заходилася виводити на екран відеоархіви.
«Мідж невдовзі вгамується», — заспокоював себе Брінкергоф, сідаючи за свій робочий стіл, щоб переглянути решту звітів. Не буде ж він віддавати Мідж директорські ключі щоразу, коли в неї їхатиме стріха?
Він саме почав перевіряти звіт про випадки збоїв у забезпеченні секретності зв’язку, як його думки перервали якісь голоси, що чулися із сусідньої кімнати. Відклавши папери, Брінкергоф пішов до дверей.
У головному офісі було темно — лише з напіввідчинених дверей кабінету Мідж падав стовп сіруватого світла. Він прислухався. Голоси не припинялися. Вони звучали збуджено й емоційно.