— Мідж, ти до біса добре знаєш, що Стретмор не байдикує, — заперечив Брінкергоф. — Він експлуатує «Транскод», як навіжений.
Мідж кивнула. У душі вона знала, що звинувачувати Стретмора в нехлюйстві абсурдно. Командир був до останку відданий своїй роботі. Усі лиха цього світу він ніс як свій власний хрест. І хитрий план Стретмора стосовно «Стрибунця» був його щирою та сміливою спробою змінити цей недосконалий світ. На жаль, як і більшість добрих починань, його хрестовий похід скінчився розпинанням на хресті.
— Гаразд, — мовила вона. — Може, я й справді до нього трохи несправедлива.
— Трохи? — звузив очі Брінкергоф. — Стретмор має цілу купу підозрілих файлів, що розтягнулися в черзі до «Транскоду» на цілу милю. Тому навряд чи він дозволить суперкомп’ютеру байдикувати на вихідні.
— Ну гаразд, гаразд, — зітхнула Мідж. — Визнаю свою помилку. — Звівши брови, вона замислилася — чому «Транскод» за цілий день так і не розшифрував жодного коду. — Ану дай я дещо перевірю ще раз, — мовила вона і стала гортати звіт. Знайшовши те, що шукала, Мідж почала вивчати цифри. І за кілька секунд кивнула.
— Маєш рацію, Чеде. «Транскод» працює, аж гай шумить. Приблизні затрати ресурсів є навіть трохи вищими, аніж зазвичай. Від учорашньої півночі ми витратили півмільйона кіловат-годин електроенергії.
— І що з цього випливає?
— Навіть не знаю, що й сказати, — спантеличено відповіла Мідж. — Усе це дуже дивно.
— Може, перевіримо дані ще раз?
Вона кинула на нього несхвальний погляд. Є дві речі, про які не слід питати Мідж Мілкен. Однією з них була інформація, за яку вона відповідала. І Брінкергоф почекав, поки Мідж іще раз передивилася цифри.
— Ага, — нарешті буркнула вона. — Вчорашня статистика пречудова: розшифровано 237 кодів. ССР — 874 долари. Середній час на злам одного коду — трохи більше від шести хвилин. Приблизні затрати ресурсів — на середньому рівні. Час потрапляння останнього коду до «Транскоду»... — вона несподівано замовкла.
— Що таке?
— Якось дивно, — відповіла Мідж. — Останній файл, занесений у журнал, був оброблений об 11:37 пополудні.
— Ну і що з того?
— А те, що «Транскод» розшифровує по одному коду кожних шість хвилин. Останній файл робочого дня зазвичай обробляється приблизно опівночі. Щось не схоже, що... — раптом Мідж замовкла й охнула.
Брінкергоф аж підскочив.
— Що таке?!
Мідж отетеріло витріщилася на роздруківку.
— Оцей файл... Той, що потрапив до «Транскоду» ще минулої ночі...
— Ну то й що?
— А те, що його й досі не розшифровано. Час його перебування в черзі становить 23:37:08, але в журналі не вказаний час його розшифрування. — Мідж зашерхотіла аркушами.
— Або вчора, або сьогодні!
Брінкергоф стенув плечима.
— Може, то вони проганяють якусь круту діагностику.
Мідж похитала головою.
— Таку круту, що на неї пішло ось уже вісімнадцять годин? — Вона замовкла, замислившись. — Навряд чи. До того ж дані очікування свідчать, що це файл звідкись зовні. Треба зателефонувати Стретмору.
— Куди — додому? — невдоволено перепитав Брінкергоф. — У суботній вечір?
— Ні, — відповіла Мідж. — Він контролює все це, або я погано знаю Стретмора. Б’юся об заклад, що він тут, на роботі. Утім, це лише припущення. — Припущення, які робила Мідж Мілкен, були другою річчю, яку не можна ставити під сумнів. — Ходімо, — кинула вона, підводячись із крісла. — Ходімо й поглянемо, чи правильне моє припущення.
Брінкергоф пішов услід за Мідж до її кабінету, де вона сіла за робоче місце й заграла на клавішах «Великого брата» зі швидкістю і вправністю піаніста-віртуоза.
Брінкергоф поглянув угору, на комплекс субтитрованих відеомоніторів на стіні її кабінету. Усі їхні екрани — як стоп-кадри того, що відбувалося в замкненому інтер’єрі АНБ.
— Ти що — збираєшся шпигувати за шифрувальним відділом? — знервовано спитав він.
— Та ні, — відповіла Мідж. — Хотілося б, але шифрувальний відділ — за сімома печатями. Там немає відеокамер. Немає мікрофонів. Нічого немає. Такий наказ Стретмора. Я можу лише ознайомлюватися зі статистикою та головними даними, що їх видає «Транскод». Дякувати Богу, нам хоч це перепало. Стретмор наполягав на повній ізоляції, та Фонтейн заперечив і зберіг право доступу до базових даних.
Брінкергоф вельми здивувався.
— У шифровідділі — і немає відеокамер?
— А що тут дивного? — спитала Мідж, не відводячи погляду від моніторів. — Вам із Кармен потрібна більша конфіденційність?
Брінкергоф буркнув щось нерозбірливе.
Мідж натиснула іще кілька клавіш.
— Я виводжу на екран дані про ліфт, яким користується Стретмор. — Ненадовго затримавши погляд на моніторі, Мідж постукала пальцями по столу.
— Він — тут, — сказала вона, наче так і мало бути. — Він у шифровідділі. Ось поглянь. От тобі й наднормові години! Він увійшов до себе вчора рано-вранці і за цей час досі не скористався ліфтом. І магнітною карткою для відімкнення головних дверей досі не скористався. Значить, він там.
Брінкергоф ледь помітно зітхнув — із полегшенням.
— А якщо Стретмор там, то все гаразд — так?
Мідж на мить замислилася.
— Можливо, — нарешті сказала вона.
— Можливо?
— Треба подзвонити йому, щоб пересвідчитись остаточно.
Брінкергоф простогнав із досади.
— Мідж, він же заступник директора. Я певен, Стретмор усе тримає під контролем. Давай не вибудовувати здогадок...
— Припини, Чеде, не будь дитиною. Ми просто виконуємо свої обов’язки. Виявивши в статистиці похибку, ми відслідковуємо її причину. До того ж, — додала вона, — мені хотілося б нагадати Стретмору, що «Великий брат» слідкує невідступно. І таким чином змусити його добряче подумати, перш ніж вдаватися до ще одного ідіотського трюку, сподіваючись урятувати світ від зла. — Мідж узяла слухавку й почала набирати номер.
Брінкергоф збентежено завовтузився.
— Ти й справді вважаєш, що нам слід турбувати його?
— Це не я його турбую, — сказала Мідж, тицяючи йому слухавку. — А ти.
РОЗДІЛ 48
— Що?! — ошелешено скрикнула Мідж. — Стретмор стверджує, що наші дані хибні?
Брінкергоф кивнув і поклав слухавку.
— Стретмор заперечив, що «Транскод» ось уже вісімнадцять годин морочиться з одним файлом?
— Він висловився про все це в дуже конструктивному дусі, — повідомив Брінкергоф, аж сяючи від радості, що йому довелося пережити цей дзвінок неушкодженим. — І запевнив мене, що суперкомп’ютер працює чудово. Сказав, що зламує коди по одному за шість хвилин навіть у момент нашої розмови. Подякував мені, що я зателефонував перевірити.
— Він бреше, — відрізала Мідж. — Я уже два роки займаюся статистикою шифрувального відділу. І в його даних жодного разу не було похибки.
— Так буває скрізь і з кожним — усе до першого разу, — невимушено кинув Чед.
Вона кинула на нього несхвальний погляд.
— Я перевірила ці дані двічі.
— Ну... ти ж знаєш, як кажуть про комп’ютери. Коли вони лажають, то лажають вперто й послідовно.
Мідж крутнулася на п’ятах і втупилася в нього сердитим поглядом.
— Це зовсім не смішно, Чеде! Щойно заступник директора нахабно збрехав представнику директорату! І мені цікаво знати — чому?!
Брінкергоф страшенно пожалкував, що покликав Мідж. Його телефонна розмова зі Стретмором розлютила її. Відтоді, як стався інцидент зі «Стрибунцем», щоразу, коли в Мідж виникало відчуття, що відбувається щось підозріле, вона якимось незбагненним чином перетворювалася з кокетки на впертого й цілеспрямованого фанатика. І зупинити її було неможливо, аж поки вона сама в усьому не розбиралася.
— Мідж, цілком можливо, що наша інформація є хибною, — твердо мовив Брінкергоф. — Лишень подумай: хіба може існувати файл, спроможний на цілих вісімнадцять годин завантажити «Транскод» роботою? Та це ж просто нечувано. Іди додому. Уже пізно.