«Тепер — або ніколи», — поклявся він подумки.
Термінал був стерильно-чистий і добре освітлений. Людей ніде не видно, лише прибиральник полірував підлогу. З протилежного боку просторого вестибюля продавчиня квитків замикала конторку представництва авіалінії «Іберія ерлайнз». Бекер сприйняв це як поганий знак.
Він швидко підбіг до продавчині.
— El vuelo a los Estados Unidos?
Приваблива андалузійка за конторкою поглянула на нього і всміхнулася, перепрошуючи.
— Acaba de salir. Ви трохи спізнилися. — Її слова зависли в повітрі надовго.
«Я спізнився». Бекер похнюплено опустив плечі.
— На той рейс були вільні місця?
— О, багато, — всміхнулася жінка. — Літак майже порожній. Але на рейс на восьму ранку теж є багато вільних...
— Мені треба знати, чи моя подруга потрапила на той рейс. У неї був квиток без місця.
Жінка нахмурилася.
— Вибачте, пане. Сьогодні вночі було кілька пасажирів із квитками без місця, але згідно з нашими правилами конфіденційності...
— Це надзвичайно важливо, — наполіг Бекер. — Мені просто треба знати, потрапила вона на цей рейс чи ні. І все.
Жінка кивнула з розумінням.
— Закохані посварилися?
Бекер на мить задумався. А потім сором’язливо всміхнувся.
— А що — це так помітно?
Жінка підморгнула.
— А як звуть цю жінку?
— Меґан, — із сумом проказав Девід.
Продавчиня чемно всміхнулася.
— А ваша дама має прізвище?
Бекер повільно випустив із легенів повітря. «Так, але я його не знаю!»
— Узагалі-то, ситуація досить складна. Ви сказали, що літак був майже порожній. Може, ви б якось...
— Та як же я можу вам допомогти, не знаючи прізвища...
— Послухайте, — перервав її Девід, бо в нього виникла інша ідея. — А ви були на роботі всюніч?
Жінка кивнула.
— Я працюю від сьомої до сьомої.
— Тоді ви, можливо, бачили її. Вона — молода дівчина. їй десь п’ятнадцять або шістнадцять. А її зачіска... — Та не встиг Девід договорити, як зрозумів, що серйозно помилився.
Очі продавчині квитків підозріло звузилися.
— Вашій коханці — п’ятнадцять років?
— Та ні! — з відчаєм вигукнув Девід. — Просто я хотів сказати, що... — «От зараза!» — Може, ви все ж таки допоможете мені, бо це дуже важливо.
— Перепрошую, але не можу, — холодно відказала жінка.
— Та це зовсім не те, що ви думаєте. Мені просто треба...
— Доброї ночі, пане. — Жінка грюкнула металевою решіткою і зникла в задній кімнаті.
Бекер простогнав, підкотивши очі під лоба: «Розумно, Девіде, дуже розумно з твого боку. — Він окинув поглядом безлюдний вестибюль. Нікого й нічого. — Напевне, вона продала перстень і встигла на рейс».
І рушив до прибиральника.
— Has vista a una nina? — спитав він, перекрикуючи дзижчання пристрою для натирання кахлів. — Ви дівчину бачили?
Літній чоловік простягнув руку й вимкнув натирач.
— Га?
— Una niña! — повторив Бекер. — 3 червоно-біло-блакитним волоссям.
Прибиральник розсміявся.
— Qué fea. Яка гидота. — Він похитав головою і знову взявся за роботу.
Девід Бекер стояв на просторому майданчику термінала безлюдного аеропорту, міркуючи, що ж робити далі. Цей вечір узагалі став комедією помилок. А слова Стретмора й досі гупали в нього в голові: «Не телефонуйте, доки не дістанете персня». Глибока втома накотилася на нього. Якщо Меґан продала перстень і встигла на рейс, це означає, що перстень як у воду впав.
Бекер заплющив очі і спробував зосередитися. Що ж робити далі? Який наступний крок? Він вирішив подумати про це трохи пізніше. Бо спочатку йому треба було здійснити терміновий візит до туалету.
РОЗДІЛ 64
Сюзанна стояла сама в тьмяно освітленому блоці № 3. Її завдання було простим: увійти до термінала Ґейла, знайти його пароль і видалити всю кореспонденцію з Танкадо. Від «Цифрової фортеці» й сліду не має залишитися.
Страх, збурений наміром Стретмора зберегти пароль, щоб відімкнути ним «Цифрову фортецю», знову прокрався в її душу. їй було тривожно від шефового наміру випробувати долю; бо до цього щастило. Північна Дакота дивом опинився в них під носом і спіймався в пастку. Єдиним невирішеним лишалося питання з Девідом: він мав знайти пароль. Сюзанна сподівалася, що в нього все йде нормально.
Просуваючись по кімнаті, Сюзанна намагалася впорядкувати думки. Дивно, але чомусь тепер у цьому звичному приміщенні вона відчувала неясну тривогу. У темряві в блоці № З усе здавалося лиховісним та чужим. Та було там іще дещо. Сюзанна на мить завагалася й поглянула на замкнені двері.
«Утекти звідси неможливо. Двадцять хвилин», — нагадала вона собі.
Наближаючись до термінала Ґейла, вона відчула дивний мускусний запах — зовсім незвичний для блоку № 3. «Може, то дейонізатор зламався?» — подумалося їй. Цей запах видався їй знайомим, і від цієї думки по спині пробігся лячний холодок. Сюзанна уявила Ґейла, замкненого внизу, у величезній в’язничній камері, наповненій парою. «Невже він щось підпалив?» Вона поглянула на вентиляційні отвори і принюхалася. Але запах, здавалося, линув звідкись поблизу.
Сюзанна поглянула на мереживні двері міні-кухні. І вмить розпізнала той запах: то був одеколон... і піт.
Вона різко відсахнулася, не очікуючи побачити те, що побачила: з-за мереживних пластинок дверцят міні-кухні на неї впритул дивилися двійко очей. За якусь мить жахлива правда вдарила їй у свідомість: «Ґреґ Ґейл не замкнений у підземеллі — він тут, у блоці № 3! Він встиг вислизнути нагору, перш ніж Стретмор замкнув люк. І йому дістало сил самотужки відімкнути заблоковані двері».
Сюзанна колись чула, що тваринний страх паралізує, але тепер вона переконалася, що то — міф. У ту саму мить, коли її мозок усвідомив, що відбувається, вона вже була в русі: незграбно задкувала в темряві й думала про одне — про втечу.
Але тієї самої миті в міні-кухні пролунав гучний тріск. То Ґейл, який тихцем сидів на електроплиті, викинув уперед ноги і, наче двома таранами, висадив мереживні дверцята. Вискочивши в кімнату, він розмашистими кроками пустився навздогін.
Сюзанна кинула позаду себе на підлогу торшер, сподіваючись, що Ґейл через нього перечепиться, та за мить почула, як він із легкістю перестрибнув через нього. Ґейл швидко наздоганяв її.
Коли він правою рукою вхопив Сюзанну за талію, їй здалося, що тіло обпекло ударом сталевим прутом. їй забило дух, і вона аж охнула від болю. А Ґейл уже стискав своїм міцним біцепсом грудну клітку жінки.
Сюзанна несамовито пручалася. Вона примудрилася поцілити Ґейлові ліктем у перенісся. Він відпустив її і вхопився руками за ніс. А потім впав на коліна, затуливши обличчя руками.
— Ах ти ж, сучко! — заверещав він від болю.
Сюзанна кинулася до дверей із пневматичним приводом, марно молячи Бога, щоб у цей момент Стретмор відновив живлення й двері розчинилися. Натомість вона спіймала себе на тому, що відчайдушно гамселить у скло.
Ґейл із заюшеним носом, важко спотикаючись, підбіг до неї. Мить — і він знову вхопив її: однією рукою за груди, а другою — за живіт. І потягнув від дверей.
Сюзанна дико заверещала, марно намагаючись вивільнитися з хватки.
Він відтягнув її від дверей і притиснув до себе. Пряжка його ременя боляче вп’ялася Сюзанні в хребет.
Сюзанну страшенно здивувала його фізична сила. А він уже тягнув її назад по килиму так, що в неї поспадали туфлі. А потім рвучко підняв і кинув на підлогу поруч зі своїм терміналом.
Мить — і Сюзанна вже лежала на спині. Її спідниця зібгалася, високо закотившись до стегон, верхній ґудзик її блузки відстебнувся, і в голубому світлі моніторів було видно, як здіймаються й опускаються її груди.
Із жахом жінка дивилася на Ґейла, що сидів на ній верхи, міцно притискаючи її до підлоги. Вона не могла розгадати виразу його очей. Схоже, то був страх. Чи лють? Він свердлив поглядом її тіло, і нова хвиля паніки охопила Сюзанну.
Ґейл умостився в неї на животі й пронизував жінку крижаним поглядом. Сюзанна вмить пригадала все, що колись вчила про самозахист. Вона спробувала було чинити спротив, та її тіло не слухалося — воно, заніміло. Сюзанна заплющила очі.