«Театром одного актора».
Сюзанна заклякла від жахливої думки. «За допомогою своєї фальшивої кореспонденції Танкадо мав змогу переконати Стретмора буквально у всьому».
Вона пригадала свою першу реакцію, коли Стретмор розповів їй про незламний алгоритм. Вона переконано запевнила його, що це неможливо. Усвідомлення потенційної загрози, яка крилася в цій ситуації, важким тягарем лягло Сюзанні на серце. Чи мали вони беззаперечний доказ, що Танкадо і справді створив «Цифрову фортецю»? Жодного. Лише хвалькуваті запевнення Танкадо, якими повнилася його електронна пошта. Ну, і звісно... «Транскод»... Цей комп’ютер зациклився на «Цифровій фортеці» ось уже на двадцять годин — здавалося, це триватиме без кінця. Однак Сюзанна знала, що існують інші програми, які могли змусити «Транскод» працювати так довго. І ці програми створювалися набагато легше за незламний алгоритм.
«Віруси».
По її спині поповзли холодні мурашки.
«Але ж як міг вірус потрапити до «Транскоду»?»
Голосом із потойбічного світу Філ Картукян дав відповідь: «Стретмор обійшов “Лабети”!»
І в мить моторошного осяяння Сюзанна збагнула всю правду. Стретмор завантажив файл із «Цифровою фортецею» Танкадо і спробував послати його до «Транскоду», щоб той його розшифрував. Та фільтри забракували цей файл, бо він містив небезпечні мутаційні рядки. Зазвичай Стретмор занепокоївся б, але ж він бачив пошту Танкадо, де було написано: «Уся справа — у мутаційних рядках»! Переконаний, що «Цифрова фортеця» є безпечною для завантаження, Стретмор обійшов фільтри «Лабетів» і запустив файл до «Транскоду».
Сюзанна ледь могла говорити.
— Немає ніякої «Цифрової фортеці», — сказала вона під завивання сирени. Враз обм’якнувши, вона поволі прихилилася до свого термінала. — Танкадо пішов на риболовлю дурнів ловити, і АНБ заковтнуло наживку.
Раптом згори, з офісу командира, почувся зболений крик. То був Стретмор.
РОЗДІЛ 86
Коли Сюзанна, захекавшись, добігла до дверей офісу начальника, той сидів, скоцорбившись, за своїм столом. Він опустив голову, й у світлі монітора Сюзанна побачила в нього на лобі крапельки поту. Вона кинулася до стола.
— Командире?!
Стретмор не поворухнувся.
— Танкадо обдурив нас, — проказав Стретмор, не підводячи голови. — Він усіх нас пошив у дурні.
З його інтонації Сюзанна збагнула, що командир усе зрозумів. Усі вихваляння Танкадо стосовно незламного алгоритму... виставляння пароля на аукціон — то все була гра, блеф. Танкадо обманом спонукнув АНБ шпигувати за своєю поштою, змусив повірити, що в нього є напарник, обманом змусив їх завантажити вкрай небезпечний файл.
— Мутаційні рядки... — затинаючись, вимовив Стретмор.
— Я знаю.
Командир повільно підвів голову.
— Той файл, який я завантажив з Інтернету... то був...
Сюзанна намагалася триматися спокійно. Тепер усі компоненти гри змістилися і стали бачитися в інакшому світлі. Ніколи не було ніякого незламного алгоритму, ніякої «Цифрової фортеці». Файл, що його Танкадо виставив в Інтернеті, являв собою зашифрований вірус, скоріш за все запечатаний якимось модифікованим варіантом масового шифрувального алгоритму, достатньо міцним, щоб тримати всіх охочих подалі від гріха — усіх, окрім АНБ. «Транскод» зламав цю захисну печатку — і випустив вірус на свободу.
— Мутаційні рядки, — каркнув командир. — Танкадо сказав, що вони — просто частина алгоритму. — Із цими словами Стретмор знову важко опустився на стіл.
Сюзанна добре розуміла біль, що його відчував командир. Він цілковито захопився «Цифровою фортецею» і став жертвою обману. Танкадо і не збирався продавати свій алгоритм жодній комп’ютерній компанії. Бо насправді ніякого алгоритму не було. Був блеф. «Цифрова фортеця» — то був привид, фарс, наживка, навмисне створена для того, щоб її проковтнуло АНБ. Танкадо ховався за лаштунками і, слідкуючи за кожним кроком Стретмора, смикав за мотузочки.
— Я обійшов «Лабети», — простогнав командир.
— Але ж ви не знали.
Стретмор люто гепнув кулаком по столу.
— А мав знати! Господи, ну й псевдо він собі придумав! NDAKOTA! Ви лишень погляньте!
— Про що ви?
— Та він із нас просто насміхався! Та це ж просто бісова анаграма!
Сюзанна на мить задумливо завмерла. NDAKOTA — анаграма? Вона уявила собі літери й почала їх подумки переставляти: «Ndakota...Kado-tan...Oktadan...Tandoka...»
У неї підкосилися ноги. Стретмор мав рацію. Усе було ясно як Божий день. Як же вони пошилися в дурні? Північна Дакота — ніяка то була не згадка про північноамериканський штат — то Танкадо сипав сіль на рану! Він навіть послав АНБ попередження, нахабну наводку, що він і є той самий NDAKOTA. А насправді треба було читати TANKADO. Але найкращі шифрувальники у світі цього не помітили — як він і сподівався.
— Танкадо з нас збиткувався, — сказав Стретмор.
— Вам слід перервати роботу «Транскоду», — заявила Сюзанна.
Стретмор невидющими очима уставився на стіну.
— Командире! Вимкніть його! Бозна, що там у ньому відбувається!
— Я намагався, — прошепотів Стретмор слабким та безпорадним голосом — таким вона його іще не бачила.
— Що ви хочете сказати — я намагався?
Стретмор повернув до неї монітор. Його екран набув якогось химерного чорнувато-сірого відтінку. Унизу, у діалоговому вікні, були зафіксовані численні спроби вимкнути «Транскод». І всі вони супроводжувалися однією відповіддю:
На жаль, перервати роботу неможливо
На жаль, перервати роботу неможливо
На жаль, перервати роботу неможливо
По Сюзанниній спині пробігся холодок. «Неможливо перервати роботу? Але ж чому?» Вона побоювалася, що вже знає відповідь.
«Так он у чім полягає помста Танкадо! Знищити “Транскод”! Роками Енсей Танкадо мріяв про те, щоби світ дізнався про «Транскод», та ніхто йому не вірив. Тому він вирішив знищити цього велетенського звіра самотужки. І він загинув у боротьбі за те, у що вірив, — за право людини на приватне життя».
А внизу вили сирени.
— Треба вимкнути все електроживлення, — сказала Сюзанна тоном наказу. — Негайно!
Вона знала, що коли поквапитися, то можна врятувати цю воістину велику машину паралельного обробляння даних. Кожен комп’ютер у світі — від простеньких персональних машин до систем керування супутниками НАСА — мав супернадійний вмонтований страхувальний пристрій на той випадок, коли трапиться така ситуація, як тепер. Це був грубий та примітивний прийом, але він завжди спрацьовував. Називався він «висмикнути штепсель».
Вимкнувши аварійне живлення в шифровідділі, вони змусять вимкнутися й «Транскод». А вірус видалять пізніше. То буде нескладно — просто взяти й переформатувати цупкі диски «Транскоду». Переформатування повністю знищить усе, що містить пам’ять комп’ютера — дані, програми, вірус — геть усе. У більшості випадків переформатування призводило до втрати тисяч файлів, на створення яких інколи йшли роки роботи. Але «Транскод» був не такий — його можна було переформатувати практично без втрат. Паралельний процесор проектувався думати, а не запам’ятовувати. Усередині «Транскоду» фактично не зберігалося нічого. Зламавши код, він посилав результати до головного банку даних АНБ, щоб...
Сюзанна заціпеніла, як укопана. Вона вмить усе зрозуміла — чітко і ясно — і прикрила рот рукою, приглушуючи крик.
— Головний банк даних!
Стретмор витріщався в темряву. Вочевидь, він уже раніше про це здогадався. І мовив неживим, відстороненим голосом:
— Так, Сюзанно. Головний банк даних...
Вона безпорадно кивнула. «Танкадо скористався “Транскодом”, щоб підкинути вірус до нашого головного банку даних».
Стретмор похмуро кивнув на свій монітор. Сюзанна знову поглянула на екран, під діалогове вікно. По всій нижній частині екрана розтягнувся напис: