— Фільтру Х-одинадцять — гаплик! — вигукнув технік. — Цей поганець-хробак зголоднів!
Сміт почав розповідати. У його коментарі вчувалася невимушеність досвідченого агента.
— Це кадр зроблений з автобуса, — пояснив він, — на відстані п’ятдесяти метрів від зони ліквідації. Танкадо наближається з правого боку. Гулогот — серед дерев ліворуч.
— У нас тут проблема з часом, — підігнав його Фонтейн. — Давайте до суті.
Агент Коліандер натиснув кілька кнопок, і швидкість трансляції зросла.
Усі на подіумі ждали того моменту, коли в кадрі з’явиться Енсей Танкадо — їхній колишній колега. Прискорене відео видавалося досить кумедним. На майданчик, незграбно смикаючись, вийшов Танкадо. Він милувався краєвидом: прикривши очі від сонця, споглядав на високі шпилі велетенського фасаду.
— А тепер — уважніше, — попередив Сміт. — Гулогот — дійсно майстер своєї справи. Це його перший постріл в людному місці.
І Сміт мав рацію. З лівого боку екрана, посеред дерев, блиснув спалах. І за мить Танкадо вхопився за груди й захитався. Камера відразу ж дала його великим планом, але нестабільно — то чітко, то нечітко.
Відеоряд крутився з підвищеною швидкістю, а Сміт продовжував свій коментар:
— Як ви бачите, у Танкадо відразу ж сталася зупинка серцевої діяльності.
Сюзанна аж похолола, дивлячись ці кадри. їй стало зле. Своїми спотвореними руками Танкадо вхопився за груди, і на його обличчі з’явився вираз розгубленості й страху.
— Бачите, — пояснив Сміт, — він дивиться вниз, на себе. Жодного разу Танкадо не озирнувся.
— А хіба це так важливо? — чи то запитально, чи то ствердно заявив Джабба.
— Дуже важливо, — відповів Сміт. — Якби Танкадо мав підозри, він би інстинктивно озирався довкола. Але ви ж самі бачите — він цього не робить.
А на екрані Танкадо впав навколішки, і досі тримаючись за груди. Він жодного разу не підвів голови й не озирнувся. Енсей Танкадо був самотній чоловік і помирав самотньо, унаслідок цілком природньої причини.
— Дивно, — зауважив Сміт. — Травматичні кулі зазвичай не вбивають так швидко. Інколи, якщо об’єкт — кремезний чоловік, вони не здатні його вбити взагалі.
— Слабке серце, — спокійним тоном зауважив Фонтейн.
Сміт із подивом та повагою вигнув брови.
— У такому разі зброю вибрали дуже вдало.
Сюзанна дивилася, як Танкадо з колін упав на бік, а потім — на спину. Він лежав, дивлячись угору, і тримався за груди. Раптом камера змістилася від нього до купки дерев. Звідти вийшов чоловік в окулярах у дротяній оправі, у руці він тримав велику валізу. Коли він наблизився до скоцюрбленого Танкадо, його пальці почали витанцьовувати химерний беззвучний танець на механізмі, приєднаному до його руки.
— То він оперує своїм комп’ютером «Монокль», — пояснив Сміт. — Посилає повідомлення про ліквідацію Танкадо. — Сміт обернувся до Бекера й хихикнув: — Схоже, Гулогот мав негарну звичку транслювати повідомлення про вбивство ще до того, як його жертви помирали насправді.
Коліандер прискорив фільм іще більше, і камера пішла за Гулоготом, коли той рушив до жертви. Із внутрішнього двору прилеглої споруди вискочив якийсь літній чоловік. Підбігши до Танкадо, він став біля нього навколішки. Гулогот уповільнив крок. Через кілька секунд з’явилися ще двоє — огрядний чоловік та рудоволоса жінка. Вони також підійшли до Танкадо.
— Невдалий вибір зони ліквідації, — резюмував Сміт. — Гулогот гадав, що його жертва — самотня.
А на екрані Гулогот трохи почекав, а потім знову зник посеред дерев, вочевидь, сподіваючись перечекати.
— А тепер відбудеться передавання персня, — підказав Сміт. — Першого разу ми його не помітили.
Сюзанна невідривно дивилася на моторошну картину на екрані. Танкадо задихався, хапаючи ротом повітря, вочевидь, намагаючись щось пояснити добрим самаритянам, що над ним схилилися. А потім у відчаї різко скинув угору ліву руку, мало не вдаривши нею старого в обличчя. І надовго затримав свою спотворену кінцівку перед його очима долонею назовні. Камера сфокусувалася на трьох спотворених пальцях Танкадо, і на одному з них блиснув на яскравому іспанському сонці золотий перстень. Танкадо знову тицьнув рукою вгору. Старий відсахнувся. Танкадо звернувся до жінки. І підніс свої пальці їй до обличчя, немов благаючи щось збагнути. Перстень виблискував на сонці. Жінка відвернулася. Танкадо, уже задихаючись, не в змозі й слова вимовити, обернувся до огрядного чоловіка і зробив останню спробу.
Дідок раптом підвівся і кинувся геть, вочевидь — по допомогу. Танкадо слабнув на очах, але й досі тримав свого персня перед очима товстуна. Той простягнув руку і взявся за п’ясть умирущого, підтримуючи її. Танкадо поглянув на свої пальці, на перстень, а потім — товстуну в очі. Наче востаннє благаючи його перед смертю, Енсей Танкадо ледь помітно кивнув йому, немов сказав «так».
А потім Енсей Танкадо обм’як.
— Господи, — вирвалося в Джабби.
Об’єктив різко перемістився в те місце, де ховався Гулогот. Та вбивця вже зник. Натомість з’явився поліцейський на мотоциклі і щодуху помчав по авеніда Фіреллі. Камера знову повернулася туди, де лежав Енсей Танкадо. Жінка, що стояла біля нього навколішки, вочевидь, почула поліцейську сирену: нервово озирнувшись, вона потягла свого огрядного супутника геть. І невдовзі вони удвох хутко зникли.
Камера сфокусувалася на Танкадо, на його руках, складених на грудях без ознак життя. Персня на його пальці вже не було.
РОЗДІЛ 118
— Оце і є доказ, — сказав Фонтейн рішучим тоном. — Танкадо фактично викинув свій перстень. Хотів, щоб він був від нього якомога далі — так, щоб ми ніколи його не знайшли.
— Але ж директоре, — заперечила Сюзанна. — Це безглуздя. Якщо Танкадо не здогадувався, що його вбили, то навіщо йому викидати отой перстень?
— Згоден, — вставив Джабба. — Цей хлопець був бунтівником, але бунтівником із совістю. Змусити нас визнати існування «Транскоду» — то одне, а розкрити всьому світу наш банк секретної інформації — то зовсім інше.
Фонтейн саркастично поглянув на нього.
— Так ви гадаєте, Танкадо навпаки — хотів зупинити цього хробака? Гадаєте, що перед смертю він думав про бідолашне АНБ?
— Тунельний блок зазнає атаки! — заволав технар. — Максимум за п’ятнадцять хвилин настане абсолютна незахищеність!
— Ось що я вам скажу, — заявив директор, беручи контроль над ситуацією. — За п’ятнадцять хвилин кожна країна третього світу дізнається, як збудувати міжконтинентальну балістичну ракету. Якщо в цій кімнаті хтось зможе запропонувати щось краще за цей код-убивцю, то я увесь — очі та вуха. — Директор замовк в очікуванні. Та ніхто не озвався. Він обернувся до Джабби й просвердлив його поглядом. — Танкадо викинув цей перстень не просто так, Джаббо. Мені байдуже — збирався він таким чином поховати його назавжди, чи сподівався, що товстун негайно чкурне до найближчого таксофону, щоб поставити до відома наше агентство. Але я ухвалюю рішення. Ми вводимо оте прислів’я. Негайно.
Джабба повільно втягнув носом повітря. Він знав, що Фонтейн має рацію — кращого варіанта немає. Часу в них залишалося обмаль. Джабба випрямив спину.
— Гаразд... Вводимо... — І підсунувся до клавіатури. — Містере Бекер! Напис — будь ласка!
Девід Бекер читав напис, а Джабба друкував. Коли вони закінчили, ще раз перевірили літери й викинули всі інтервали між ними. На центральній панелі стіни-екрана, ближче до верхньої частини, з’явилися літери:
QUISCUSTODIETIPSOSCUSTODES
— Не подобається це мені, — стиха пробурмотіла Сюзанна. — Якесь воно недороблене.
Джабба на мить завагався, занісши руку над клавішею «Ввід».
— Виконуйте! — скомандував Фонтейн.
Джабба тицьнув клавішу. І за кілька секунд усі присутні в кімнаті дізналися, що то була помилка.
РОЗДІЛ 119
— Хробак прискорюється! — розпачливо заволала Соші з тильної частини кімнати. — Код хибний!
Усі мовчки завмерли, охоплені тихим жахом.