Голос за дверима. Не пизди.
У дверi гупають.
Лiкар(нервово клаца зубами). Iде рентген! Стороннiм вхiд заборонено!
Голос iз-за дверей. Вiдчиняй, падло, дверi висадимо.
Лiкар. Ворог не пройде! (Ставить бiля дверей тумбочку.)
Iвасик. Бе-е. (Розганяється i б'є тумбочку головою.)
Дверi ламаються i в них з криками вриваються бацили. Вони хапають лiкаря i Iвасика.
Лiкар(кричить). Не чiпайте iнтелiгента!
Iвасик(кричить). Му-у!
Гангрена(кричить). В мiшок їх! (Вказує на мiшок у Випадєнiя Матки.)
Гонорея i Язва отдирають мiшок в Випадєнiя Матки.
Випадєнiє (кричить). А-а!
Iвасика i лiкаря садять в мiшок, Гангрена закручує його, iншi бацили пиздять квартиру, фiкус, тумбочку, здирають портьєри i вихором зникають в проломi дверей, несучи в мiшку лiкаря з Iвасиком. Входить Смерть.
Смерть(дивиться на портрет Гiппократа). На!
Данко
Данко
Натовп
Лiс, зроблений з папьє-маше. Входить натовп. Натовп дико i страшно реве. Подекуди можна почути обривки розлючених фраз типу: «Хлопцi! Хорош ноги бить. Начальство очки гребе, а ми синцi лопатою вигребаємо.» Входить Данко та стрiля з пiстолету в повiтря.
Данко. Мовчать!
Всi мовчать так, що навiть стає нiяково.
Данко. Не розмишлять! Чмо японське! Iттiть!
Голос. Та куди ж iттiть?
Данко. Iттiть. Контра. Кто не хоче, вб'ю нахуй!
Данко вириває з грудей сердце, яке свiтить карасиновим свiтом, i вимахує ним як фонарем.
Голос з натовпу. Нi хуя собi!
Данко. (Кричить.) Урааа! Вперьод, чмо японське!
Всi бiжать за Данком у напрямку протилежному тому з якого прийшли.
Болото. Входить натовп з Данком.
Данко. Iттiть!
Голос з натовпу. Та вже мабуть прийшли.
Данко. Контра. Не пиздiть. Iттiть.
Голос з натовпу. Я їбав таку жизнь.
Данко. Харош, пизда ваша мати. Шо поставали?
Запопадливий голос з натовпу. Данко! Серце згасне!
Справдi. Серце в руцi Данко починає гаснути. Данко кидає його з розмаху об кочку i затаптує ногами. Потiм вирива у себа печiнку. Печiнка вiдразу ж починає горiти синiм вогнем.
Данко. (несамовито реве) Iттiть!
Данко i натовп зниккають у напрямку протилежному тому з якого прийшли.
Пустиня. Входить натовп з Данком.
Данко. (шуткує) Вот нiхуйова пагодка. (Натовп мовчить)
Данко. Шо мовчите? Га? Де Iзергiль, стара блядь!
Голос з натовпу. Вчора здохла.
Данко. (Невпевнено) Iттiть.
Голос з натовпу. А не пiшов би ти на хуй!
Запопадливий голос з натовпу. Данко! Печiнка згасає. (Данко кида об пол смердючу згорiлу печiнку)
Запопадливий голос з натовпу. Данко! Нирки рви — вони горiтимуть. (Данко вирива нирки. Вони горять, але не так яскраво, як хотiлося. Тодi Данко i їх кидає у пiсок.)
Данко. Що, падлюки. Тепер довольнi? (Натовп мовчить)
Данко. Тепер Вам пiздєц! (помирає)
Голос з натовпу. Нiхуя нє пiздєц! Ми тут в пустинi сад зробимо!
Голоси. А вiрно хлопцi! А дiло каже!
Голос. Ураааааа! Вперед, чмо японське!
Всi. Ураааааа!
Остановiсь, мгновєньє — ти прєкрасно!
Iван Опанасович Харченко, лiтературознавець.
Гриць Якович Вареник, тоже лiтературознавець.
Чорт, трансцендентна сила у виглядi рогатого упиздня у ватнiку, ватних штанях i кирзових чоботях.
Хуна, особа жiночої статi.
Сало, їжа Iвана Опанасовича i Гриця Яковича, заповнює простiр мiж шкiрою та м'ясом свинi, на вигляд бiла, на смак жирна речовина.
Портвейн, напiй, який Iван Опанасович i Гриць Якович п'ють вранцi, вдень, ввечерi, а також вночi.
Кiмната в общазi, в котрiй живуть аспiранти, Iван Опанасович, Гриць Якович i сало. В кiмнатi — двi кроватi, тумбочки i стiл. За столом сидить Iван Опанасович i їсть сало. На кроватi лежить Гриць Якович Вареник у станi алкогольного токсикозу, загорнутий у ковдру.
Iван Опанасович. Щось випить хочеться, блядь, де ж взять грошi: (до Гриця) В тебе грошi є?
Гриць. Єсть.
Iван Опанасович. Дай менi три карбованцi, я завтра утром тобi вiддам. (Гриць мовчить:)
Iван Опанасович. Чого мовчиш, грошi є?
Гриць. Єсть.
Iван Опанасович. Дай три карбованцi, завтра утром вiддам. (Гриць мовчить:)
Iван Опанасович. Чого мовчиш, грошi є?
Гриць. Єсть.
Iван Опанасович. Дай менi три карбованцi, завтра утром вiддам. Чого мовчиш?
Гриць. Та жалко:
Деякий час обидва мовчать.
Iван Опанасович. Блядь, придумав. Щас гумореску запиздячу.
Iван Опанасович кладе сало, сiдає до машинки i пиздить її по клавiшам.
Iван Опанасович. Такий гумор щас пиздону, що вони повсцикаються усi. (до Гриця Яковича) Ти «Перець» читав?
Гриць. Нi
Iван Опанасович. Очєнь даже напрасно. Там такi хохми єсть — вссатися можна. Там i моє тоже єсть. (Продовжує пиздить по клавiшам, потом видира бумагу i комкає її). Ну його к хуям, краще я оповiдання про колгосп напишу, блядь, в Маладу Гвардiю. (до Гриця) Ти читав Маладу Гвардiю?
Гриць. Нi
Iван Опанасович. Напрасно, там тоже харошi хохми єсть.
Iван Опанасович пиздячить по клавiшам.
Гриць Якович (меланхолiйно). Я сьогодня з Хуною условився, щас прийти должна.
Iван Опанасович продовжує пиздить машинку по клавiшам, потiм iмпульсивно видира бамагу з машинки i зникає в сортирi. Входить Хуна.
Хуна. Я не опоздала?