Ну ладно, щас в пизду iдiть. Глядiть, мєня не пiдведiть, Бо нам усiм тогда пiздєц.
Всi (хором). Клiм Моiсєйович, какой Ви молодєц!
Генеральна репетицiя спєктакля «Орфєй i Еврiдiка». Сцена зображує собою пекло. Кругом стоять казани, в яких булькотить смола. На сценi Гнат Пилипович Рак в костюмi Орфєя, Гриша Нєпєйвода в костюмi Князя тьми i свiта чортiв, в яких можна впiзнати наших старих знайомих Васю i Пєтю Твєрдохлєбових, Льову Ковбасу i Стьопу Хулiмулiна. Вони тримають в руках списи i тризуби, як то i положено чортам. В залi сидить Клiм Моiсєйович Кац з колокольчиком.
Гнат Пилипович Рак (в ролi Орфєя до Грiши).
К тєбє прийшов я нє таясь,
Тьми вогкой пацаватий Князь.
Гриша Нєпєйвода.
Как же посмєл ти, пiдарас,
Покой нарушiть мой сєйчас?
Клiм Моiсєйович Кац звонить в колокольчик: «Дiнь-дiнь-дiнь».
Клiм Моiсєйович Кац.
Мнє кажеться, что ету фразу
Проiзносiть нє стоiт сразу.
А, єслi можно, мєдлєнєй:
Гнат Пилипович Рак.
Клiм Моiсєйовiч, Вам вiднєй.
(До чортiв). Ей ви, хуї, давайте гроб!
Льова Ковбаса.
Ти нє командуй, долбойоб!
Коля. Вася i Петя вкатують на сцену гроб. В ньому лежить Поля в паранджi. За гробом мовчазно йдуть Лариса Сидорiвна Сало i Люба Неїжмасло, одягнутi страхопудалами.
Гнат Пилипович Рак.
О, це она, моя прекрасна!
Уви, я странствував напрасно,
Уже єйо нє ожiвiть:
Починає грати на арфi. Гриша Нєпєйвода робить руками паси, щоб Поля встала.
Клiм Моiсєйович Кац.
Поля, вставай!
Лариса Сидорiвна Сало.
Токо блядь так заставляє сєбя ждать!
Поля лежить. Люба Неїжмасло пиздить Полю дрючком. Поля вивалюється з гроба i падає на пiдлогу з сильним стуком, вже нежива. У цю ж мить Коля закалує Любу Неїжмасло списом. Гнат Пилипович Рак грає на арфi все голоснiше.
Клiм Моiсєйович Кац.
Хуйню негайно прєкратiть!
З цими словами Клiм Моiсєйович кида у Колю колокольчик i влучає йому просто в лоба. Коля i колокольчик надають, причому колокольчик звенить, а Коля нi, бо мертвий. Гнат Пилипович Рак хуярить на арфi Andante, але нiхто на сценi не встає, як того потребує п'єса про Орфєя. Замiсть цього на сценi з'являється Уляна Юхiмовна Свiтисонечко, юродива старушка. В руках у неї противотанкова граната.
Уляна Юхимовна Свiтисонечко.
Ложись на пол, пiздоболи!
Пiздєц
Магарич, митець.
Омелян Косопизд, митець.
Харитон Уйобищенко, митець.
Назар Сивуха, митець.
Альфред Золупенко, митець.
Люда, вагонна провiдниця котру всi вищезгаданi митцi їбуть iнодi по черзi а iнодi так.
Гаврюша Обiзянов, iнженер.
Степан Срака, главний iнженер.
Шльома Гомельский, науковець.
Роже Городi, французський буржуазний нацiоналiст.
Пророк Самуїл, старий жид.
На сценi стоїть товарний вагон. На дверях вагона напис E=MC^2. Трохи нище написано: «Нiщо нiкуда не зникає i нiзвiдкiля не береться», пiдпис: Ломоносов. Ще нижче написана непристойна похабєнь. Дверi старанно закритi i прикрученi дротом, iз-за дверей чути приглушенi голоси.
Перший голос. I от уявiть собi, — цей мудило уходить i ви залишаєтесь з нею удвох, а у вас в руках немає нiчого крiм старого дерев'яного корита.
Другой голос. З цього мiсця, будь ласка, з подробицями, Альфреде Юхимович.
Перший голос. Перш за все ви сците у корито.
Третiй голос. Воно ж диряве, Альфред Юхимович.
Четвертий голос. Замовч, не пизди, слухай що розумна людина каже.
Голос Альфреда Юхимовича. Повторяю ще один раз для тугодумiв: ви сците в корито, шановний, а потiм ставите її туди обома ногами.
Другий голос (хрипко). Шо одєтую?
Голос Альфреда Юхимовича. Звичайно нi, пан Сiвуха, — голiсiньку!
Третiй голос. Тю! Навiщо таку хуйню робить — та пiдiйшов сзаду та засунув!
Четвертий голос. От ти, Косопизд репаний, замiсть багато пиздiти учився б у старших людей.
Третiй голос. Та я єбу!
Голос Альфреда Юхимовича. Спецiальне пояснення для дiтєй природи — моча актiвiзiруєт ерогєнниє зони у женщiни на п'ятах.
Голос Косопизда. Тю, яка iщо зона, блядь, когда вона i так менi кожну нiч сниться.
Четвертий голос. Та не пизди, дай послухать!
Голос Альфреда Юхимовича. Тантра, на хуй!
Голос Назара Сивухи. Я вас прошу, не отвлєкайтєсь, шановний Альфреде Юхимович.
Голос Альфреда Юхимовича. Я акцентiрую ваше внiманiє, господа, — женщiна прi цьому прiходiт в состоянiє статевого збудження.
Голос Назара Сивухи. Як ви сказали, Альфреде Юхимович? Повторiть.
Альфред Юхимович. «Статевого збудження», пизда очката. I саме в цю мить, господа, ви вказiвним i безiмянним пальцями намацуєте у неї подколєнну ямку i починаєте її лизати, весь час поднiмаючись язиком все вище, вище i вище:
П'ятий голос. I так до самої сраки! Га-га-га-га!
В вагонi раздається тваринний регiт.
Голос Альфреда Юхимовича. Саме в цю хвилину, мої друзi, до вас приходить довгожданна ерекцiя.
Голос Назара Сивухи. А якщо не приходить, Альфреде Юхимович? Тода що робить?
Голос Омеляна Косопизда. Тогда надо воду злiвать!
Входить Люда, вдягнута вагонною провiдницею, в руках у Люди поднос iз їжею. Вона разкручує дрiт на дверях, вiдчиняє iх i зникає у темнiй пащi товарного вагону.
Голос Омеляна Косопизда. Скiлькi тєбя ждать можно, курва!
Голос Харитона Уйобищенки. Знов макарони, блядь!
Голос Альфреда Юхимовича. А бацили шо нема?
Голос Назара Сивухи. Та не чавкай, ти — чучундра! Голос Магарича чавкає.
Деякий час з вагону долинає тiльки чавкання, стукiт алюмiнєєвих ложок та реплiка Омеляна Косопизда «Давай компот на хуй!». Трохи згодом ми чуємо хтивий голосок Назара Сивухи — «Люда, ти готовая?», та якесь таємниче шарудiння. За декiлька хвилин Люда виходить з товарного вагону, держачи акуратно складенi стойкою забрудненi алюмiнiєвi пуломиски. Вона поправляє зачiску, надiває формєний бєрєт i закручує дверi на дрiт. З товарного вагону чути, як хтось сито ригнув i веселий регiт. З усього видно, що його мешканцям живеться гарно i весело. Входять Гаврюша Обiзянов i Степан Срака, поглибленi в свої iнженернi папки i розрахунки. Вони зайобанi i закомплексованi.
Гаврюша Обiзянов. По нашим даним, якщо будiвництво не наєбнеться зараз — воно обов'язково наєбнеться в наступному кварталi.
Степан Срака (налякано). I шо тогда будєт, Гаврюша?