Увечері, як тільки зникнуть Пат і Паташон, барак оживає, пости з самих полонених стають понадвір'ю на чатах. Стоять, вистежують темряву, доки в бараці засідає суворий безнаперний їхній трибунал. Судять.
Прибігала перед цим Катря до Івана. Час від часу вона тепер його провідує, всі вже позвикали до неї, іноді й ночувати залишається — веде її тоді Іван в тамбурний закапелок на стайні, де густе, надихало кіньми тепло і кінських попон вистачає, щоб укрити їхню любов. Там, у тамбурній світлиці, на розгорнутих збоїнах чути їм цілу ніч, як коні біля ясел тяжко зітхають, думаючи щось коняче, своє, може, вільне й далеке, як літо на луках.
Щось тут і Решетнякові снується з квітучих казок итинства. Прадід його чи, може, прапрадід в турецькій неволі був. І теж старшим кінничим, — так розповідала бабуся. І все приглядався: котрий же із тих румаків найбистріший, щоб погоня його не догнала? Султанова то була таємниця. А потім якось дав їм сіна, а те сіно виявилось чарзіллям, і коні султанські, попробувавши, одразу на мову здобулися, по-людському заговорили до кіншічого. Так дізнався, котрий найбистріншії, котрому погоня не страшна. І на ньому й вимчавсь із султанських стаєнь вночі, з ним переплив Дунай… В дитинстві немає легенд, для Івана то все було справдішнє. «Наче сам бачив, як він, вхопившись за гриву, перепливає Дунай». А Катря, зіщулившись під попоною, слухає Іванові спогади-сни, і голос її невеселий:
— Жаль, коні тепер не розмовляють по-людському, чарзілля не найти… А горя цілі дунаї розлилось…
В останній прихід розповіла Катря пожильцям барака: нахабніє, розоряється той вислужник Йона, життя вже від нього нема. Кривдить людей, а якось, напившись, добивався в хату до неї. Не пустила, то він стрілянину зчинив у дворі, вікна побив… Розповідаючи, Катря очікувально дивилася на Йвана, ждала, що скаже, а він хмурився й мовчав. Аж здивувалась. І сама ж намагалась виправдати його мовчанку: невільник життя, руки зв'язані… І хіба в одному Хмариному зараз панує свавілля?
З Катриних новин для пожильців барака інша виявилась найголовнішою: днями наших парашутистів Йона зловив і сам відігнав у гебіт. Хто вони, ті двоє парашутистів, і з якою метою були скинуті — про це в бараці могли тільки догадуватись. Нещасливим виявився їхній нічний стрибок: один на дереві завис, заплутався, а товаришка його, зовсім молода дівчина, руку зашкодила падаючи, — Йона, проте, і їй скрутив руки за спиною дротом, того ж ранку й погнав обох до новіту-гебіту. Вислужився, іуда, ще нібито й винагороду отримав за них… П'яний як чіп повернувся додому, прилюдно похвалявся на толоці своєю хоробрістю. Одного лише не знав Йона: що не в такій уже й далечі від Хмариного, за полями та балками, закутими першим морозом, помста чиясь не спить, готує, за тих невідомих парашутистів розплату.
Після того як Катря пішла, зібрався увечері трибунал. І хоч Решетняк промовчав тоді, слухаючи про побиті вікна, але зараз, коли йшлося про зовсім не знайомих йому людей, про невідомих отих погублених Йоиою парашутистів, він перший подав голос:
— Таке не прощають.
Хай не знайомі нікому вони з вас, не знає піхто, які вони були, що за люди… Наші парашутисти! — і цим сказано все.
Винесли вирок.
Товариші подумали й про таке: в селі не можна чіпати Йону, бо на Катрю впаде підозра, життям поплатиться їхня спільниця… Вирішили, що братимуть його на хуторі, де Йона має гуляти у свого приятеля иа хрестиках.
Операцію очолював Колосовський. Ніхто й це помітив, як наступної іючі вислизнуло троє коней із крайньої стайні, швидко зникнувши в темряві, розкидаючи свій глухий тупіт у степу. Ніч була довга й невідома попереду, їдучи, Решетняк уявляв, як беруть вони Йону, як поведуть його на те давно запустіле дворище у степу, батьківщину Йонину, де старий Архипепко яму собі копав. Поклав собі Решетняк, що неодмінно все там відбудеться, на тому ж місці, де Йона вчинив над сільським активістом розправу. Приведе й скаже:
— Копай… Твоє до тебе й повертається.
Проситиметься Йона, на коліна падатиме:
— Змилуйтесь, хлопці!
— А коли стара Архипенчиха тебе благала, ти змилувавсь? Копай же сам собі яму, як він копав: вічними сусідами будете.