Справляє весілля Стась, молодий робітник з комбінату. Сухолиций, з темним вусом, шия загоріла, пряма… Зовсім тверезий сидить за столом. Поруч нього у весільній фаті тендітна оця, молодюсінька Анця, яка ждала його, свого нареченого, й тоді, коли він був десь там… звідси не видно.
Мав пригоду тяжку: збив п'ятитонкою людину на гірськім повороті, і за цс відбував належне. Повернувся, гадав — не жде, а вона ждала. Тепер у весільному вирі біля свого щастя сидів упритул, а був чимось присмучений.
— Що тобі, Стаську? Чи не захорував часом? — допитувалась мати весільна.
Нараз жених підхопивсь, зупинив музик:
— Не хтів! Вірите, люди добрі, не хтів! — В голосі біль, сухе лице горить, палене якимсь горем. — Але машина була нова, і завгар, випускаючи, попередив: «Гляди ж! Перший виїзд…» І їду та думаю все: перший виїзд, не пом'яти б, не стукнути ніде… І коли стрів того з рюкзаком на шляху, а слизота ж була, і мав вибирати: чи в стовп та під укіс, а чи… Якби пустив на стовп, мотора б розплющило, та й усе, а так… Машина чомусь не пішла на стовп, на того пішла… І довго потім у камері гриз себе: чому ж сталося так? Чому, вибираючи — в людину чи в стовп, людина чи машина дорожча, ти вибрав машину…
— Годі тобі, хлопче, — втішали його. — Не журись так тяжко, випий чарку та поцілуй любку, бо гірке вже позаду!..
Він не пив, а знов за своє:
— Найбільше опекло мене на суді, коли матір його побачив. Гадав, смерті моєї вимагатиме, а вона встала та словом до суддів: «Не судіть його тяжко, Громадяни будді. В нього ж мати, і дівчина Жде… Хіба ж він хтів?»…
Аж заніміло весілля, коли жених, вибравшись із-за столу, несподівано опустивсь па коліна посеред хати, благальний, з повними очима сліз:
— Простіть мені, люди! І ти, Апцю, чи прощаєш мені? Не хотіли дивитися па таке. Хлопці-дружки підхопили його попід руки, випростали:
— Годі тобі, Стасику!.. Добре, що той вижив… Грайте, музики!
Старший з музик, чорнобородий циган-скрипаль, шольмовито виграючи білками очей, вдарив ію струнах смичком. Завихрились спідниці, затріпотіли юнацькі чубіг.
На стіні перед кінооператором серед різних картинок — одпп із Мамаїв старовинних. Сергій помітив його одразу, як опинився тут. Потемніла від часу парсуна, справжній Мамай роботи невідомого народного майстра. Сидить, посхідному підібгавши ноги, традиційна бандура лежить на колінах, а на круглім, з сухими рум'янцями обличчі все та ж ледь примітна, тонка, ніким не розгадана усмішка характернпка-чародійця. Красивою химерною в'яззю текст, що його можна б назвати підтекстом: «Гей, гей, як я молод був, що то у мене за сила була, ляхів борючи, і руки не мліла. А тепер і вош сильніша здається. Плечі й нігті болять, як день попоб'єшся. Так-то, бачу, недовга літ наших година, скоро цвіте і в'яне, як в полі билина. Хоч дивися на мене, та ба — не вгадаєш, звідкіль родом і як зовуть, нічичирк не знаєш».
Вічно юною, пезникною усмішкою всміхається зі стіни Мамай… Тільки тепер не так він на Сергія, а більше Сергій дивився на нього по-совиному вперто й серйозно. Запитував подумки темну парсуну з смаглим висвітом тонковусого усміхненого обличчя: «Хто ти? І чого так вн'явся на мене? Скільки на мене не дивись, — та ба, не вгадавш…» Кінь Мамаїв осторонь, як і годиться, припнутий до списа. Басує. Теж як живий. Ногу граційно підняв, ось-ось полетить… Кінь у леті — нічого красивішого понад це! Груди вперед, голова гордо піднята, хвиля ніг хапає, вихапує про'стір… Кінь почуває свою красу не менш, ніж людина.
— Чи доводилось вам бути, вуйку, на іподромі? — звертається Сергій до сусіда, одного із сватів.
— Не мав нагоди, синку.
— Отам вони розкриваються, на майже смертельних своїх перегонах… Зовсім не схожі на моїх лазаретних… Лазаретні — то ветерани боїв, до них маю теж сентимеит… Дамо їхню задуму, їхні стогони, хропоти нічні, ласку до людей, що сплять у тамбурах… І як вітер волі хапають на островах чутливими ніздрями… Кінь почуває свою нужденність, коли він замучений, хворий, кошлатий, але так само він почуває й свою красу, запевняю вас… Бачили б ви, як ідуть вони на іподромній орбіті навперегінки, горді, до краю знапружені, летять, радіючи своїй прудкості, дужості, силі!..