— Півтора, — сказала Ілея.
Він похитав головою. Тисяча. Готівкою. Без посвідчення особи.
Вона думала, наскільки сильною буде травма, якщо вона заговорить йому подумки. Було б смішно трохи налякати його, але в порівнянні з Елосом, де магія була звичайною справою, він насправді може отримати біса від такої витівки.
.
— Добре. Тисяча, - сказала вона з посмішкою на вустах.
.
Він відкрив касу, взяв готівку і передав їй, монети залишилися у нього. Радий мати з вами справу.
.
— Авжеж, — з усмішкою сказала Ілея і пішла, тримаючи в інвентарі пачки готівки. Зараз. Кава. Мені цікаво, чи мої речі ще десь є.
Вона схопила чашку, щоб піти, дуже пишаючись собою, що досі не пошкодила жодної підлоги. Дорога до спортзалу Марка була недалекою, хоча їй довелося сповільнитися, щоб оцінити справжній смак кави. Незабаром у Угод зявиться новий продукт, який буде продаватися в масах.
.
Зі щасливою посмішкою на обличчі вона деактивувала свої володіння і ступала по мякому снігу, незабаром досягнувши сходів, що вели вниз до спортзалу, який вона колись так добре знала. І вона зраділа, що він все ще там.
Звичайно, що так. Він не відмовився б від своєї пристрасті просто так.
.
Вона зайшла всередину, попиваючи каву.
З радіо грала музика. Трек, якого вона раніше не чула. З правого боку лунали знайомі звуки людей, що бігали на бігових доріжках, а за широким прилавком перед нею стояв Марк.
Він залишався лисим, на його чорній бороді тепер виднілося кілька сивих пасом. Чомусь він виглядав ще більш бадьорим, ніж тоді, коли вона бачила його востаннє. Майже такий же великий, як Скеля.
.
— Я буду тут, — сказав він, зосередившись на екрані компютера перед собою. Той самий, який вона запамятала. І він носив такі ж маленькі окуляри для читання.
.
Ілея посміхнулася і підійшла до прилавка, вирішивши не спиратися на нього. Вона схрестила руки. Сім років, а ти все ще носиш той самий комплект гівняних окулярів.
.
Він підвів очі, широко розплющивши очі. — Мабуть, я бачу привидів.
— Привіт, Марку, — сказала Ілея. — Давно.
?
— Ілея, — сказав він. — Ти... Нізащо. Ти не зник, як інші?
Вона озирнулася. — Можна поговорити в спину?
— Чи можемо ми поговорити в спину, — запитує вона, — сказав він і посміхнувся. — Добре. Так, зачекайте. Дайте мені хвилинку, — сказав він і пішов шукати працівника, залишивши прилавок разом з молодим чоловіком.
У вас зараз є люди, які працюють на вас? — запитала вона.
?
— Не молодшаю, — сказав він і схопив куртку. — Кава?
.
— Авжеж, — відповіла Ілея, допиваючи чашку.
Марк вивів її на вулицю і повернув назад у будівлю нагорі.
Отже, все, що мені потрібно було зробити, щоб побачити твоє місце, зникло на сім років, — сказала вона з усмішкою.
.
Він впустив її в квартиру, Ілея перевірила підлогу, перш ніж вона вирішила, що це структурно безпечно для неї, хоча вона не планувала сидіти на дивані.
?
Вона стояла на відкритій кухні і у вітальні, інтерєр практичніше всього іншого. Стіни були безплідні, і рослин не було видно. — Не пощастило з побаченнями?
— Чекав, коли ти повернешся, — сказав він сухим тоном.
Гра в довгу. Гарна робота. Хоча я більше не самотня, вибачте, що розбила вам серце, — сказала вона, коли він закипятила воду і притулилася до кухонного столу.
Він схрестив руки і посміхнувся. Всі мої сімейні плани. Розбився в одну мить. Він зробив паузу. — Ти зник. Як і всі ці люди.
?
— Де ти, чорт забирай, був?
906
Глава 906 Дресирувальник монстрів
906
Глава 906 Дресирувальник монстрів
Ви повірите мені, якщо я скажу вам, що останні сім років я жила в країні магії та монстрів? — запитала вона.
? .
З усіма дивними речами, які відбулися з того часу? Я не знаю. Я не бачу, щоб ви приєднувалися до банди або були шпигуном. Але я можу сказати, що ви змінилися. Щось є у вас. Страшно просто зазирнути тобі в очі.
?
Ілея посміхнулася. — Це від тебе. Мабуть, я справді став сильнішим. Ви сказали, що відбувалися дивні речі? Подобається що?
?
Дивно, як у. Десятки тисяч людей зникають нізвідки. По всьому світу. Дивні вимірювання з різних галузей дослідження, які, мабуть, не повинні бути можливими. І цей новий вид енергії відкрили минулого року. Погода дивна. Вони кажуть, що теж стає гірше, але що нового? Він засміявся, потім налив дві чашки. — Здогадуєтеся, що відбувається?
.
— Так, — сказала Ілея і взяла чашку. — Але, може, спочатку я вам дещо покажу. Тоді може бути більш правдоподібним.
— Продовжуй, — сказав він.
.
— Краще сідай за це, та й чашку теж поклади. Не хочу, щоб щось розлилося.