Вона легенько совається на своєму стільці, а її губи так гарно округлюються, коли вона вимовляє слово «корпус».
Запах книжок
Моя місія: винести книжку з крамниці. Якщо мені це вдасться — хтозна, може, я дізнаюся щось цікаве про це місце і його призначення. Та найважливіше: можливо, мені вдасться справити враження на Кет.
Проте я не можу просто взяти з собою журнал, бо Олівер і Пенумбра теж у ньому пишуть. Журнал — це частина книгарні. Аби забрати його додому, мені знадобиться вагома причина, а я й гадки не маю, що б такого вигадати. «Агов, містере Пенумбра, я хочу написати портрет Тінделла аквареллю». Аякже.
Є інакший спосіб. Я міг би взяти інший журнал, старіший — не IX, а VIII чи навіть II або I. Та це теж ризиковано. Деякі з тих журналів старші за самого Пенумбру, і я боюся, що вони розсиплються, щойно торкнуся їх. Отже, останній із заповнених журналів під номером VIII мав би бути найміцнішим і найбезпечнішим варіантом… але він завжди на виду. Потрапляє на очі щоразу, коли ставиш на полицю поточний журнал, і я навіть не сумніваюся, що Пенумбра помітить його відсутність. Тож, може, краще взяти VII або VI…
Я присідаю під стіл і торкаюся пальцями корінців журналів, аби перевірити цілісність їхньої структури, як раптом теленькає дзвоник над дверима. Я різко випростуюсь. Це Пенумбра.
Він розмотує тонкий сірий шарф і описує криве коло навколо мого столу, вистукує по ньому суглобами пальців, зиркає на низенькі полиці, а тоді переводить погляд на «Захмарну колекцію». Легенько зітхає. Він має щось на думці.
— Сьогодні той самий день, хлопчику мій, — урешті мовить Пенумбра, — коли я взяв на себе управління книгарнею, рівно тридцять один рік тому.
Тридцять один рік. Пенумбра просидів за цим столом довше, ніж я прожив на світі.
Аж тепер я відчув, який новий для цього місця — таке собі швидкоплинне доповнення.
— Та лишень одинадцять років по тому, — продовжує він, — я змінив ім’я на вітрині книгарні.
— Чиє ім’я було там раніше?
— Аль-Асмарі. Він був моїм наставником і протягом багатьох років ще й роботодавцем. Мохаммед Аль-Асмарі. Мені завжди здавалося, що на вітрині його ім’я виглядає набагато краще. Та й зараз так думаю.
— Пенумбра теж виглядає гарно, — кажу я. — Навіть загадково.
Він усміхається.
— Я змінив ім’я на вітрині й думав, що зможу змінити й книгарню. Але відтоді вона зовсім не змінилась.
— Чому?
— Ох, це має багато причин. І добрих, і поганих. Це певною мірою стосується нашого фінансування і… я був трохи лінивим. Раніше я більше читав. Вишукував нові книжки. Але тепер, схоже, зупинився на своїх улюблених.
Ну, якщо ви вже про це заговорили…
— Може, варто подумати про придбання популярніших книжок, — насмілююся припустити я. — Існує цілий ринок незалежних книгарень, і більшість покупців навіть не здогадуються про існування цієї, а коли дізна`ються про неї, то їм не буде що тут вибрати. Я веду до того, що кілька моїх друзів заходили подивитись, і… тут немає нічого, що вони хотіли б купити.
— Я й не знав, що люди вашого віку досі читають книжки, — відказує Пенумбра. Він здіймає одну брову. — Мені чомусь здавалося, що вони все читають на своїх телефонах.
— Не всі. Є багато людей, яким… ну, знаєте, яким досі подобається запах книжок.
— Запах! — повторює Пенумбра. — Коли справа доходить до запаху книжок, вважайте, що то вже гаплик. — На цьому він усміхається, а тоді щось укотре спадає йому на думку, і Пенумбра примружує очі. — А ви часом не маєте… електронної книжки?
Ого. Таке відчуття, ніби директор школи питає, чи немає в мене в наплічнику марихуани. Але так, по-дружньому, мовби хоче, щоб я з ним поділився. Так трапилось, що електронна читалка була якраз зі мною. Я виймаю її з торби. Вона трохи потерта, на задній панелі — довга подряпина, а внизу, біля самого екрана, залишилися позначки кульковою ручкою.
Пенумбра підіймає її вгору й супиться. Екран чорний. Я простягаю руку, тицяю в кутик, і читалка оживає. Він різко втягує повітря, і бляклий сірий прямокутник відбивається в його яскраво-блакитних очах.
— Дивовижно, — каже він. — Хто б міг подумати, що я досі під враженням від отих різноманітних… — він киває на ноутбук, — магічних дзеркал.
Я обираю налаштування й трохи збільшую для нього шрифт.
— Чудове оформлення, — зауважує Пенумбра й придивляється, присунувши окуляри до самого екрана. — Мені знайомий цей шрифт.