— Угу, — відповідаю я, — це стандартний. — Мені він теж подобається.
— Це класичний шрифт. Gerritszoon. — Пенумбра змовкає. — Ми використали його для напису на вітрині. У цій штуці колись закінчується електрика? — Він легенько трясе читалку.
— Батарея мала б тримати заряд кілька місяців. Але моя не тримає.
— Мабуть, це навіть добре. — Він зітхає й повертає мені Kindle. — Наші книжки поки що не потребують батарей. Але я не простак. Розумію, що це незначна перевага. Гадаю, нам пощастило мати… — і тут він підморгує, — такого щедрого покровителя.
Я запихаю читалку в торбу. Його слова мене зовсім не втішили.
— Направду, містере Пенумбра, якби нам більше популярних книжок, люди б закохались у цю книгарню. Тут стане… — Я затинаюсь, тоді вирішую сказати те, що думаю. — Тут стане веселіше.
Він потирає підборіддя, а сам дивиться кудись удалину.
— Може, й так, — урешті озивається Пенумбра. — Може, й час зібрати докупи всю ту енергію, яка вирувала в мені тридцять один рік тому. Я подумаю про це, хлопчику мій.
Я не облишив ідеї віднести один із журналів до Google. Удома, у тіні Метрополіса, що розкинувся вже й на канапі, я, потягуючи пиво, — і байдуже, що на годиннику сьома ранку — розповідаю про свій задум Метові, а він тим часом пробиває малесенькі дірочки в стінах якоїсь схожої на фортецю будівлі з блідо-мармуровою штукатуркою. Він миттю випалює план. Саме цього я й сподівався.
— Я можу виготовити ідеальну копію, — каже він. — Жодних проблем, Дженноне. Просто принеси мені фотографії оригіналу.
— Але ж ти не зможеш виготовити копію кожнісінької сторінки? Чи зможеш?
— Тільки зовнішній вигляд. Палітурку й корінець.
— А що, як Пенумбра відкриє його?
— Не відкриє. Ти ж сам казав, що всі ті журнали архівні, так?
— Так…
— Тому для нас важлива тільки обгортка. Люди хочуть, щоб усе виглядало натуральним. Достатньо знайти хорошу картинку, і тобі повірять. — Коли таке говорить майстер спецефектів, звучить переконливо.
— Добре, отже, тобі потрібні тільки фотографії?
— Гарні фотографії. — Мет киває. — Багато фотографій. З усіх можливих ракурсів. Яскраві й чіткі. Розумієш, що я маю на увазі, коли кажу «яскраві й чіткі»?
— Без тіней?
— Без тіней, — погоджується він, — а у твоїй книгарні зробити такі фотографії просто нереально. Фактично, у вас там завжди сутінки.
— Еге ж. Темрява й запах книжок — такого в нас удосталь.
— Я міг би принести трохи світла.
— Боюсь, що це мене видасть.
— Твоя правда. Може, трохи тіні не завадить.
Отже, ми все спланували.
— Якщо вже зайшла мова про темні справи, — кажу я, — як там у тебе з Ешлі?
Мет шморгає носом.
— Я залицяюся до неї в традиційній манері, — каже він. — До того ж, мені заборонено говорити про це у квартирі, але в п’ятницю ми йдемо на вечерю.
— Нічого собі, як ти все порозкладав по поличках.
— Наша співмешканка шаленіє від порядку на поличках.
— А вона… тобто… про що ви розмовляєте?
— Ми розмовляємо про все, Дженноне. Нізащо не повіриш, — він указує на блідо-мармурову фортецю, — вона знайшла оцю коробку. Витягла її зі смітника біля свого офісу.
Неймовірно. PR-менеджер Ешлі Адамс, любителька скелелазіння й авторка смачнющого ризото, долучається до творення Метрополіса. Зрештою, може, вона ніякий не андроїд.
— Це прогрес, — кажу я й підіймаю на їхню честь пляшку з пивом.
Мет киває.
— Це прогрес.
Павичеве перо
У мене теж спостерігається прогрес: Кет запросила мене до себе на вечірку. На жаль, я не можу прийти. Я взагалі не маю змоги ходити на вечірки, бо моя зміна починається якраз о «вечірковій годині». У моєму серці гніздиться розчарування. Кет виявила ініціативу, вона вручила мені перепустку до свого світу, а в мене зв’язані руки.
— шкода, — набирає вона. Ми переписуємось у чаті Gmail.
Дійсно, шкода. Хоча… Зажди-но.
Кет, ти ж віриш, що одного дня люди вийдуть за межі своїх тілесних оболонок і витатимуть у такому собі безкрайому цифровому просторі?
так!!
Закладаюся, що ти не схочеш випробувати це на практиці.
що ти маєш на увазі?
Ось що я маю на увазі:
Я прийду на твою вечірку, але через ноутбук, у відеочаті. А ти будеш мене супроводжувати: носитимеш усюди, знайомитимеш із людьми.
Вона нізащо на таке не погодиться.
боже, це геніально! так, зробимо це! але ти маєш гарно вдягтись. а ще тобі доведеться щось пити.