І все це лише для того, щоб справити враження на дівчину. А потяг тим часом гуркоче, його легеньке коливання заколисує мене.
Павук
Веселковий знак біля залізничної станції, що вказує шлях до Google, трохи вилиняв під сонцем Кремнієвої долини. Я рушаю в напрямку, що його мені вказала бліда стрілка, і крокую звивистою доріжкою, оточеною евкаліптами та стійками для велосипедів. За рогом видніють широкі галявини й низькі будівлі, а поміж дерев проглядають кольори бренда: червоний, зелений, жовтий, блакитний.
Нині про Google кажуть, що компанія — як сама Америка: досі найбільша в галузі, проте неминуче й безповоротно занепадає. І Америка, і Google — наддержави з неймовірними ресурсами, та їх обох наздоганяють стрімкі в розвитку суперники, які зрештою поступово їх перевершать.
Таким суперником Америки є Китай. Суперник Google — це Facebook. (На ці відомості я натрапив у блогах програмістів-пліткарів, тому не певен, чи можна вірити їм на слово. Вони також віщують, що стартап під назвою MonkeyMoney наступного року набуде шаленої популярності.) Та є певна різниця: зазираючи в прірву, Америка платить військовим підрядникам, аби ті конструювали авіаносці. А Google платить обдарованим програмістам, аби ті робили, що їм заманеться.
Кет зустрічає мене біля блакитного пропускного пункту, отримує для мене гостьовий бейдж — на ньому червоними літерами написано моє прізвище та ім’я того, хто мене сюди запросив, — і веде до свого королівства. Ми проходимо широку стоянку, де асфальт уже плавиться на сонці. Тут немає жодної автівки, увесь простір заповнюють білі контейнери для транспортування, розміщені на коротких палях.
— Це все частинки Великого Ящика, — Кет показує на контейнери. Невелика вантажівка з гуркотом і шипінням під’їжджає до дальшого кінця стоянки. Її кузов розфарбований яскравими червоними, зеленими та блакитними кольорами, і вона тягне за собою один із тих білих контейнерів.
— Це ніби блоки конструктора Lego, — продовжує вона, — ось тільки тут кожен блок має жорсткий диск із чималим обсягом пам’яті, процесори й усе таке, а також забезпечений водою, електроенергією та Інтернетом. Їх конструюють у В’єтнамі, а потім доправляють сюди. Вони з’єднуються автоматично, де б не були. Разом вони утворюють Великий Ящик.
— Який потрібен для…?
— Для всього, — відповідає Кет. — У Google усе відбувається у Великому Ящику. — Засмаглою рукою вона вказує на контейнер, на стінці якого великими зеленими літерами написано WWW: — Там міститься копія всього Інтернету. — YT: — Усі відео, що є на YouTube. — MX: — Уся твоя пошта. Узагалі вся світова пошта.
Стелажі Пенумбри вже не здаються мені такими високими.
Центральну галявину перетинають широкі пішохідні доріжки. Неподалік пробігає велодоріжка, і ґуґлівці минають нас на новомодних велосипедах з акумуляторами. Парочка стариганів крутить педалі лежачих велосипедів, а якийсь довготелесий хлопака з дредами намагається втримати рівновагу на моноциклі.
— Я записала нас на сканер на 12:30, — каже Кет. — Спершу пообідаємо?
Перед нами з’являється їдальня — широкий і присадкуватий білий павільйон, що розкинувся тут, ніби для якої садової вечірки. Передня його частина відкрита, над входом відкинуті брезентові запони, а на галявині витягуються недовгі черги ґуґлівців.
Кет спиняється й примружує очі. Міркує.
— Ось ця, — нарешті каже дівчина й тягне мене до крайньої черги ліворуч. — Я нічогенький че´рговий стратег. Але тут буває нелегко…
— Тому що в Google усі нічогенькі че´ргові стратеги, — припускаю я.
— Саме так. Тому буває, що хтось починає блефувати. Оцей, наприклад, точно блефує. — Вона штурхає ліктем ґуґлівця, який стоїть у черзі перед нами. Він високий, з русявим волоссям і чимось схожий на серфера.
— Привіт, я Фінн. — Хлопець простягає масивну руку з довгими пальцями. — Ти вперше в Google? — Він вимовляє це слово як «ґув-ґелл», із невеличкою паузою посередині.
Твоя правда, мій імовірно європейський друже. Я починаю розмову на буденні теми.
— Яка тут їжа?
— Ох, надзвичайна. Для нас готує відомий шеф-кухар… — Він зупиняється. Щось перемкнулось у його мозку. — Кет, він має стати в іншу чергу.
— Точно. Я завжди забуваю, — погоджується Кет і береться пояснювати: — У нас тут індивідуальне меню. Вітаміни, природні стимулятори.