Ми перелазимо через раму й зістрибуємо в темний кабінет Пенумбри на другому поверсі.
Виникає сум’яття і штурханина, Олівер голосно скрикує: «Ой!» — і нарешті знаходить вимикач. Яскравим помаранчевим світлом загоряється лампа на довгому столі, і нам відкривається навколишній простір.
Пенумбра ще химерніший, ніж видавалося на перший погляд.
Увесь стіл заставлено комп’ютерами, і їх усі виготовлено не пізніше за 1987 рік. Ось старенький TRS-80, під’єднаний до приземкуватого коричневого телевізора. Довгастий Atari та IBM PC в яскраво-синьому пластиковому корпусі. Усюди коробки, набиті дискетами, і стосики посібників — їхні назви надруковані квадратними літерами:
НАДКУСІТЬ ВАШЕ «ЯБЛУКО»
ПРОСТІ ПРОГРАМИ ДЛЯ РОЗВАГИ Й КОРИСТІ
МАЙСТЕР-КЛАС ІЗ VISICALC
Біля PC лежить довга металева коробка з двома гумовими ковпачками вгорі. Біля неї — старенький дисковий телефон із довгою вигнутою слухавкою. Припускаю, що металева коробка — то модем, найдавніший у світі. Якщо наготувалися виходити в Інтернет, устроміть слухавку в гумові ковпачки, ніби комп’ютер у буквальному сенсі комусь телефонує.
Я ніколи не бачив такого на власні очі, лише в глузливих постах блогерів під назвою «ви тільки подивіться, як воно працювало». Я спантеличений, адже переді мною доказ того, що в якийсь період свого життя Пенумбра теж крадькома проникав у кіберпростір.
На стіні позаду столу висить велика й старовинна карта світу. На ній немає Кенії, Зімбабве та Індії. Замість Аляски — пустир. У карту встромлено лискучі канцелярські кнопки. Вони позначають Лондон, Париж, Берлін, Санкт-Петербург, Каїр, Тегеран та інші міста — імовірно, там є книгарні, невеликі бібліотеки.
Поки Олівер проглядає стоси паперів, я вмикаю комп’ютер. Перемикач звучно клацає, і машина з гуркотом оживає. Звучить так, ніби десь поблизу злітає літак: спершу гучне ревіння, тоді скрегіт, а потому стакато з коротких гудків. Олівер різко обертається.
— Що ти робиш? — шепоче він.
— Як і ти, шукаю зачіпки. — Не розумію, чого він шепоче.
— А що, як там якесь паскудство? — він продовжує шепотіти. — Порнографія чи щось таке.
Комп’ютер показує командну стрічку. Нічого складного. Із цим я можу дати собі раду. Коли створюєте сайти, доводиться спілкуватися з віддаленими серверами, а способи такого спілкування з 1987 року майже не змінилися, тож я пригадую «Новий бейґл» і вношу кілька пробних команд.
— Олівере, — кажу я неуважно, — ти коли-небудь займався цифровою археологією?
— Ні, — відповідає він, згорбившись над комодом із шухлядами. — Я не дуже цікавлюсь тим, що було пізніше за дванадцяте століття.
Крихітний жорсткий диск забитий текстовими файлами з таємничими назвами. Я відкриваю один із них, а всередині — мішанина символів. Це або початкові дані, або шифр, або… так. Це одна з книжок із «Захмарної колекції», одна з книжок, яку Лапін назвала codex vitae. А це означає, що Пенумбра завантажував їх на комп’ютер.
Тут є програма під назвою «Метод Ейлера». Я вписую її в командну стрічку, затамовую подих, натискаю «Пуск»… Комп’ютер невдоволено пікає. Яскравими зеленими літерами написано, що в коді виявлено помилки, багато помилок. Програма не працюватиме. Може, й ніколи не працювала.
— Поглянь, — гукає Олівер із протилежного кінця кімнати.
Він схилився над товстою книжкою, що лежить на картотечній шафці. У неї шкіряна палітурка й тиснення, як на журналах, і називається вона «PECUNIA». Може, то якийсь таємний журнал для всіх пікантних подробиць цієї історії з книжками. Але ні: Олівер розкриває книжку, і ми розуміємо, яке в неї призначення. Це гросбух, бухгалтерська книга, кожну сторінку якої поділено на дві широкі колонки й десятки вузеньких рядочків, заповнених крученим почерком Пенумбри.
FESTINA LENTE CO. $10 847,00
FESTINA LENTE CO. $10 853,00
FESTINA LENTE CO. $10 859,00
Олівер гортає сторінки гросбуха. Записи тягнуться місяцями, і всі датовані десятками років тому. То ось хто наш покровитель — компанія Festina Lente мусить мати якийсь стосунок до Корвіни.