Якщо ви займаєтеся створенням цифрових цицьок, Нілова програма — єдиний підхожий варіант. Вона здатна й на більше — відтепер завдяки старанням Ігоря Anatomix може моделювати все людське тіло з бездоганно каліброваними коливаннями й мерехтінням у тих місцях, про які ви навіть не здогадувались. Утім, цицьки досі залишаються головним джерелом доходів компанії.
Насправді ж я вважаю, що Ігор та інші Нілові хлопці займаються перетворенням. Усі вхідні дані — незрівнянні красуні світового кінематографу — висять на стінах і блимають на екранах. У результаті — узагальнені моделі й алгоритми. І все йде по колу. Ніл розкаже вам, дуже секретно, що зараз його програму використовують для створення кінофільмів.
Ніл квапливо спускається гвинтовими сходами, махає рукою й широко всміхається. На ньому обтисла до міліметра сіра футболка, страшенно немодні «виварені» джинси і яскраві нові кросівки з розпухлими білими язиками. Мабуть, у чомусь ми назавжди залишаємося шестикласниками.
— Ніле, — пояснюю я, коли він підсуває свій стілець, — завтра мені потрібно вирушити до Нью-Йорка.
— Нащо? По роботі?
Ні, цілковита протилежність роботі.
— Мій літній роботодавець зник, і я намагаюся його вистежити.
— Я зовсім не здивований, — каже Ніл і примружує очі.
— Ти мав рацію, — визнаю я. Чарівники.
— Розповідай, у чому річ.
Він умощується на стільці.
Підходить Ігор. Я поступаюся йому стільцем і зводжуся на ноги, аби звучати переконливіше. Я розповідаю Нілові, у чому річ. Я пояснюю все у формі прологу до пригод у «Ракетах і магах»: передісторія, герої, мета квесту. Товариство зібралося ось яке, кажу я: у нас є злодій (це я) і чародійка (Кет). Бракує тільки воїна. (Чому типове товариство шукачів пригод складається з чарівника, воїна та злодія? Це мали б бути чарівник, воїн і якийсь багатій. Інакше хто буде оплачувати мечі, заклинання й готельні номери?)
Очі Ніла спалахують. Я знав, що така стратегія дасть свої плоди. Потому я показую йому 3D-модель книгарні зі зморшкуватим обличчям загадкового Засновника.
Він здіймає брови. Я зумів справити на нього враження.
— Я й не знав, що ти вмієш кодувати, — каже Ніл. Він примружує очі, його біцепси напружуються. Він думає. Урешті він мовить: — Хочеш показати це одному з моїх хлопців? Ігоре, глянь…
— Ні. Модель тут ні до чого.
Ігор усе одно нахиляється до екрана.
— По-моєму, виглядає непогано, — добродушно каже він. На екрані позаду нього Клеопатра кліпає тривимірними віями.
— Ніле, мені лишень потрібно полетіти до Нью-Йорка. Завтра. — Я по-дружньому йому підморгую. — А ще… мені бракує воїна.
Він морщить обличчя.
— Навряд… У мене стільки роботи.
— Але ж це точнісінько як у «Ракетах і магах». Ти ж сам про це мріяв. Скільки разів ми вигадували схожі сюжети? А тепер усе відбувається насправді.
— Я знаю, та невдовзі ми випускаємо важливу програму, і…
Я стишую голос.
— Сміливіше, Нілріку Напівкровний.
Це удар у живіт отруйним кинджалом злодія, і я добре знаю про це.
— Ніл… рік? — здивовано повторює Ігор. Ніл злісно зиркає на мене.
— У літаку є Wi-Fi, — кажу я. — Ці хлопці за тобою не сумуватимуть. — Я повертаюся до Ігоря. — Правду я кажу?
Білоруський Беббідж усміхається й киває.
Коли я був підлітком і читав фентезійні романи, то мріяв про спокусливих чародійок. Ніколи не думав, що мені трапиться одна з них, адже й гадки не мав, що чародії ходять поміж нас і називаємо ми їх ґуґлівцями. А зараз я в спальні цієї спокусливої чародійки, і ми сидимо на її ліжку, силкуючись знайти розв’язання важкенької проблеми.
Кет переконала мене, що нам нізащо не впіймати Пенумбру на Пенсильванському вокзалі. Занадто велика площа, пояснює вона — забагато шляхів, якими Пенумбра може покинути вокзал, зійшовши з потяга. Це можна довести за допомогою математичних розрахунків. Вірогідність того, що ми знайдемо його, становить 11 відсотків, але якщо розминемося, то втратимо його назавжди. Нам потрібно знайти таке місце, де нам годі буде розминутися.
Найбільше підійде, звісно ж, бібліотека. Але де ж переховується Нерозривний Корінець? Тінделл не знає. Лапін не знає. Ніхто нічого не знає.