Інтенсивні пошуки в Інтернеті не виявили ані сайту, ані адреси компанії Festina Lente. Про неї немає жодної згадки в газетах, журналах чи рекламних оголошеннях за останню сотню років. Ці хлопці не просто літають нижче за радари, вони залягли на дно.
Але ж мусить бути якесь конкретне місце, із вхідними дверима, так? Чи воно якось позначене? Мої думки повертаються до книгарні. На вітрині написано ім’я Пенумбри, а під ним — символ, той самий, що й на обкладинках журналу й гросбуха. Дві долоні, розкриті, ніби книга. Я сфотографував цей символ на телефон.
— Гарна ідея, — погоджується Кет. — Якщо на будівлі, хоч де-небудь — намальоване на вікні чи висічене на камені — є таке зображення, ми зможемо знайти бібліотеку.
— Як? Оглянувши всі будинки на Мангеттені? Це займе в нас… скільки, п’ять років?
— Двадцять три, якщо точніше, — каже Кет. — Якщо робити все по-старому.
Вона ставить свій ноутбук на ліжко, і той оживає.
— Угадай, що є в програмі Google «Перегляд вулиць»? Зображення всіх будівель на Мангеттені.
— Що ж, зменшується час на ходіння й залишається скільки — тринадцять років?
— Пора тобі вже мислити по-іншому, — сміється Кет і хитає головою. — Саме цього й навчають у Google. Те, що колись було важким… більше таким не є.
Я все одно не розумію, яким чином комп’ютери зарадять нам із конкретно цією проблемою.
— Ну а якщо подумати про ком-п’ю-те-ри-і-лю-дей, — каже Кет пронизливим голосочком, ніби мультиплікаційний робот, — я-кі-пра-цю-ють-ра-зом? — Її пальці пурхають над клавіатурою, і я починаю впізнавати команди: король Hadoop і його армія знову вирушають у похід. Кет повертається до свого звичного голосу. — Ми використали Hadoop, щоб розчитати сторінки журналу, так? Точнісінько так само можемо скористатися програмою, аби прочитати позначки на будівлях.
Звісно.
— Проте траплятимуться помилки, — зауважує Кет. — Швидше за все, Hadoop зменшить наш перелік із сотень тисяч будівель до, скажімо, п’яти тисяч.
— То замість п’яти років це забере в нас п’ять днів.
— Помиляєшся! — каже Кет. — А знаєш чому? Бо в нас є десять тисяч друзів. Це називається, — вона тріумфально клацає на вкладку, і на екрані вигулькують товсті жовті літери, — Mechanical Turk. Замість того щоб розподіляти роботу між комп’ютерами, як це робить Hadoop, ця програма розподіляє роботу між живими людьми. І таких людей чимало. Здебільшого естонці.
Кет повеліває королем на ймення Hadoop і десятьма тисячами естонських піхотинців. Її годі спинити.
— Що я тобі завжди повторюю? — питає Кет. — У нас тепер з’явилися нові можливості, але всім невтямки. — Вона хитає головою й повторює: — Усім невтямки.
Тепер уже я імітую голос мультиплікаційного робота.
— Син-гу-ляр-ність-близь-ко!
Кет сміється й соває символи по екрану. Велика червона цифра в кутку повідомляє, що 30 347 працівників чекають наших команд.
— Зем-ні-дів-ча-та-ду-же-гар-ні! — Я лоскочу Кет, і вона натискає не ту вкладку. Вона відпихає мене ліктем і знову береться до роботи. Я спостерігаю, як вона вишиковує в чергу тисячі світлин із мангеттенськими будинками. Там є розкішні особняки, хмародряпи, школи, вітрини крамниць — усіх їх сфотографували ґуґлівські автомобілі, усі вони позначені як такі, що можуть містити символ книжки, яка виростає з розкритих долонь, хоча здебільшого (насправді в усіх випадках, крім одного) то інші символи, які комп’ютер сприйняв за символ Нерозривного Корінця: дві долоні, складені в молитві, вигадливі готичні літери, малюнок скрученого коричневого брецеля.
Тоді вона посилає зображення до Mechanic Turk — цілої армії охочих до роботи людей, що чекають перед ноутбуками по всьому світу, — а з ними й моє фото символу і просте запитання: «Збігається? Так чи ні?»
Маленький жовтий таймер на її екрані показує, що цю роботу буде виконано через двадцять три хвилини.
Тепер я розумію, про що говорить Кет. Це й справді одурманює. Тобто король Hadoop із його армією комп’ютерів — це одне, а тут ми маємо справу з живими людьми. І їх тисячі. Здебільшого естонці.
— Ой, а знаєш що? — раптом вигукує Кет, її обличчя спалахує від хвилювання. — Невдовзі назвуть новий склад Проектного Менеджменту.
— Ого. Побажати успіху?
— Ну, ти ж знаєш, це не просто випадковий вибір. Тобто частково випадковий, але існує також певний алгоритм. І я попросила Раджа замовити за мене слівце. Перед алгоритмом.