Корвіна міряє нас поглядом, геть непривітним. Його темні очі раз по раз спалахують — у них видніє заповзятливий і ненаситний розум. Тоді він зиркає на Ніла, хвилю щось обмірковує й питає:
— Скажіть-но, яку працю Аристотеля наш Засновник опублікував першою? — Спокійно, проте невблаганно він вистрілює кожне слово, ніби кулі з пістолета з глушником.
Ніл збентежено мовчить. Затягується ніякова пауза.
Корвіна схрещує руки на грудях і повертається до Кет.
— Ну а ви що скажете? Є якісь ідеї?
Кет ворушить пальцями, ніби хоче пошукати відповідь у своєму телефоні.
— Аяксе, тут роботи непочатий край, — він дорікає Пенумбрі, не підвищуючи голосу. — Вони повинні цитувати всю нашу книгозбірню. Переказувати з кінця до початку давньогрецькою.
Я б скривився, якби в моїй голові не паморочилося від новини, що Пенумбра має ім’я, і це ім’я…
— Вони ще новачки в нашій справі, — зітхає Аякс Пенумбра. Він трохи нижчий за Корвіну й насилу випростується, час від часу легенько похитуючись. Його великі блакитні очі блукають підземеллям, і він морщить лоба. — Я сподівався надихнути їх відвідуванням бібліотеки, але ці ланцюги — уже трохи занадто. Сумніваюся, що це в дусі…
— У нас тут не легковажать книжками, Аяксе, — обриває його Корвіна. — Тут вони не пропадають.
— Ох, журнал — це ж не codex vitae нашого Засновника, і він нікуди не пропав. Ти чіпляєшся за кожен привід…
— Бо ти сам їх мені даєш, — різко кидає Корвіна. Голос у нього спокійний, проте він лунко відбивається від стін підземелля. Читальний Зал принишк. Ніхто не розмовляє, усі завмерли і, може, навіть не дихають.
Корвіна закладає руки за спину — як учитель.
— Аяксе, я радий, що ти повернувся, бо я прийняв рішення й хотів повідомити тебе особисто. — Він замовкає й урочисто киває головою. — Час тобі повертатися до Нью-Йорка.
Пенумбра морщиться.
— Але ж на мене чекає книгарня.
— Ні, так не може тривати, — Корвіна хитає головою. — Доти, доки там будуть книжки, які не мають жодного стосунку до нашої справи. Доти, доки там юрмитимуться люди, які не мають ані найменшого поняття про наші обов’язки.
Ну, я б посперечався про юрми людей.
Пенумбра мовчить, він похмуро опустив голову, його чоло поорали глибокі зморшки. Сиве волосся стирчить у всі боки, ніби хмара заблуканих думок. Якщо він поголить його, то стане таким же вилощеним і статечним, як Корвіна. А може, й ні.
— Так, я продаю інші книжки, — врешті озивається Пенумбра. — Я продавав їх роками. Як і наш учитель переді мною. Я добре знаю, що тобі про це відомо. Тобі також відомо, що половина моїх новачків приєдналися до нас тому…
— Тому, що в тебе низькі критерії, — обриває його Корвіна. Він пронизує поглядом спершу Кет, потім Ніла й мене. — Яка користь від непереплетених, які не сприймають нашу роботу серйозно? Вони роблять нас слабшими, а ніяк не сильнішими. Вони наражають нашу справу на великий ризик.
Кет похмурніє. Ніл напружує біцепси.
— Ти занадто довго блукав у пустелі, Аяксе. Повертайся до нас. Проведи той час, що тобі залишився, серед своїх братів і сестер.
Обличчя Пенумбри морщиться.
— У Сан-Франциско лишились початківці й непереплетені. Їх чимало. — Він починає хрипнути й переводить погляд на мене. Його очі сповнені болю, і я знаю, що він думає про Тінделла, Лапін та інших, а ще про мене й Олівера Ґрона.
— Початківці є всюди, — Корвіна здіймає руку, ніби хоче відмахнутися від його слів. — Непереплетені приїдуть сюди слідом за тобою. Або не приїдуть. Аяксе, слухай мене уважно. Компанія Festina Lente більше не буде фінансувати твою книгарню. Ти більше нічого від нас не отримаєш.
У Читальному Залі западає гнітюча тиша: ані шереху, ані звуку. Чорні мантії втупились у свої книжки й нашорошили вуха.
— У тебе є вибір, друже, — м’яко додає Перший Читач, — і я намагаюся допомогти тобі його розгледіти. Ми вже немолоді, Аяксе. Якщо ти знову присвятиш себе нашій справі, ти зможеш стільки всього зробити. Якщо ні, — він переводить погляд угору, — то можеш змарнувати свій час десь там.
Він пильно дивиться на Пенумбру — ніби з тривогою, але й дещо зверхньо, і востаннє повторює:
— Повертайся до нас.
Потому розвертається й повагом прямує до сходів, за спиною має його чорна з червоними вставками мантія. Навколо знову наростає шурхіт, усі натхненно шелестять папером, удаючи, що зосереджено працюють.