— Ти б справді погодилася заморозити свою голову?
— Я без найменших вагань заморозила б свою голову. — Вона дивиться на мене й додає цілком серйозно: — Твою голову я б теж заморозила. А через тисячу років ти сам би мені подякував.
Швидкі пироги
Коли я прокидаюся вранці, Кет уже немає, вона пішла до нью-йоркського офісу Google. На електронній пошті мене чекає повідомлення — копія відповіді з форуму Буркотуна. Час відправлення — 3:05, а відповідь написав… побий мене грім — сам Буркотун. Повідомлення коротеньке:
важливіше за поттера, еге? скажи, що тобі треба.
Кров гупає мені у вухах. Крутизна.
Буркотун мешкає в Берліні, але більшість часу мандрує, здійснює спецоперації зі сканування книжок у Лондоні, Парижі чи Каїрі. Може, іноді зазирає й до Нью-Йорка. Ніхто не знає його справжнього імені, ніхто не знає, як він виглядає. Цілком можливо, що він — це вона або навіть група людей. Проте в моїй уяві він трохи старший за мене чоловік. У моїй уяві він працює самостійно — проникає до Британської бібліотеки в сірій пуховій куртці, ховаючи під нею, наче бронежилет, свій картонний сканер, — але в нього всюди є спільники.
Може, ми зустрінемось. Може, навіть станемо друзями. Може, я зроблюся його хакером-помічником. Але треба поводитися природно, а то ще подумає, що я з ФБР чи ще гірше — з компанії Festina Lente. Отож я пишу:
Привіт, Буркотуне! Дякую за відповідь. Я великий фанат…
Стоп, так не піде. Я стираю написане й починаю знову:
Привіт. Ми дістанемо фотики й картон, але ніде не можемо знайти лазера. Можеш допомогти? P. S. Добре, мушу визнати, що Дж. К. Ролінґ — це велика риба… та книжка Альда Мануція теж неабищо.
Я надсилаю повідомлення, закриваю кришку ноутбука й іду до ванни. З думками про героїв-хакерів і заморожені голови я намилюю волосся шампунем під готельним душем каліброваної інтенсивності, вочевидь створеним для роботів, а не людей.
Ніл чекає на мене у вестибюлі. Він доїдає миску простої вівсянки й потягує капустяний фреш.
— Слухай, — каже він, — у твоєму номері теж біометричний замок?
— Ні, просто картка-ключ.
— Мій замок мав би розпізнавати моє обличчя, але він мене не пускає. — У Ніла невдоволене обличчя. — Певно, розпізнає тільки білих.
— Продай своєму товаришеві кращу програму, — відказую я. — Розширюйся і працюй з готельним бізнесом.
Ніл закочує очі.
— Ще чого. Не хочу я розширюватись і мати справу з іншими бізнесами. Я казав тобі, що отримав лист від Міністерства національної безпеки?
Я стою мов укопаний. Невже це якось пов’язане з Буркотуном? Ні, не може бути.
— Коли? Нещодавно?
Він киває.
— Вони хочуть програму, яка допоможе розпізнати різні типи тілобудови під цупким одягом. Під паранджею абощо.
Фух, а я вже налякався.
— Ти візьмешся за цю справу?
Він морщиться.
— Нізащо. Навіть якби ця ідея не була такою бридкою — а вона таки бридка, — у мене й без цього купа роботи. — Він сьорбає своє питво, і соломинкою підіймається яскраво-зелений циліндр.
— Але ж тобі це подобається, — весело зауважую я. — Робити кілька справ нараз.
— Ну так, кілька справ, — каже він, — але ж не сотню. Хлопче, у мене немає партнерів. Немає спеціалістів із розвитку бізнесу. І я вже давно не роблю нічого цікавого! — Він говорить про кодування… чи, може, про цицьки, точно не знаю. — Чесно кажучи, усе, чого мені хочеться, — бути ВК.
Ніл Шах, венчурний капіталіст. У шостому класі ми навіть не могли про таке мріяти.
— То в чому проблема?
— Гм, ти, мабуть, переоцінюєш прибутки компанії Anatomix, — каже він і здіймає брови. — Це тобі не Google. Щоб бути ВК, потрібно багато К. А в мене є лише кілька контрактів із п’ятьма нулями, які я підписав із виробниками комп’ютерних ігор.
— І з кіностудіями, еге ж?
— Т-с-с, — шикає на мене Ніл і роззирається вестибюлем. — Нікому не можна про це знати. Там дуже важливі документи, хлопче. — Він затинається. — З підписом Скарлетт Йоханссон.
Ми спускаємось у метро. Наступне повідомлення від Буркотуна я отримав після сніданку, і він написав:
буркоскан 3000 чекає вас на джей стрит 11 у дамбо.
попросіть спеціальний гоґвортс. але без грибів.
Це, певно, найкраще повідомлення, яке потрапляло до моєї електронної скриньки. Це хакерський сховок, і ми з Нілом прямуємо туди. Ми назвемо таємний пароль і отримаємо шпигунський сканер.
Потяг гойдається і з гуркотом тягнеться тунелем попід Іст-Ривер. У вікнах темрява. Ніл тримається за поручень над головою й каже: