Корвіна киває, і чоловік у чорній мантії виходить на середину й повертається до юрби. На вигляд йому трохи за п’ятдесят, міцної статури. У нього обличчя боксера — з розквашеним носом і поцяткованими щоками. Це, мабуть, і є Зейд. Він виструнчився, руки тримає за спиною. Обличчя напружилось, він щосили намагається виглядати впевненим.
— Декл затвердив працю Зейда, і я теж прочитав його книжку, — каже Корвіна. — Прочитав із належною ретельністю. — А він справді до біса харизматичний — у голосі вчувається спокійна, але непохитна впевненість. Корвіна змовкає, і Читальний Зал поринає в мертву тишу. Усі чекають на присуд Першого Читача.
Нарешті Корвіна завершує, напрочуд просто:
— Шедеврально.
Чорні мантії зі схвальними вигуками кидаються до Зейда, обіймають його й навперебій тиснуть йому руки. Троє вчених поряд зі мною затягують пісеньку на кшталт «який він славний добрий чолов’яга», хоча я точно не впевнений, бо співають латиною. Щоб не виділятися з натовпу, я теж плескаю в долоні. Корвіна здіймає руки, аби втихомирити присутніх. Чорні мантії відступають і нишкнуть. Зейд усе ще стоїть посередині, але тепер прикриває обличчя долонями. Він плаче.
— Нині Зейд приєднується до переплетених, — оголошує Корвіна. — Його codex vitae зашифрували. Відтепер його місце на полиці, а ключ залишатиметься в таємниці до його смерті. Як Мануцій обрав Ґеррітсзона, Зейд обрав одного з наших братів і довірив йому свій ключ. — Корвіна робить паузу. — Він обрав Еріка.
Знову схвальні вигуки. Я знаю Еріка. Он він, у першому ряду, бліде обличчя й настовбурчена чорна борода — кур’єр Корвіни, який навідувався до нашої книгарні в Сан-Франциско. Чорні мантії плескають його по спині, і я бачу, що він усміхається, його щоки забарвлюються рум’янцем. Може, він не такий уже й поганий. Адже це неабияка відповідальність — зберігати ключ Зейда. Йому дозволено десь його записати?
— Ерік також буде одним із кур’єрів Зейда, разом із Дарієм, — провадить Корвіна. — Брати, вийдіть наперед.
Ерік сміливо робить три кроки вперед. Слідом за ним із натовпу виходить ще один чоловік у чорній мантії — у нього така ж, як і в Кет, засмагла шкіра, і шапка каштанових кучериків. Обидва розстібають свої мантії. Ерік одягнений у грифельно-сірі штани й накрохмалену білу сорочку. У Дарія під мантією джинси та светр.
Едґар Декл теж відокремлюється від юрби, тримаючи в руках два цупкі коричневі аркуші. Одну по одній він підіймає книжки з помосту, загортає в шурхітливий папір і вручає кур’єрам — спершу Ерікові, тоді Дарію.
— Три примірники, — каже Корвіна. — Один для бібліотеки, — він знову підіймає вгору блакитну книжку, — а два інші на зберігання. У Буенос-Айрес і Рим. Ми довіряємо Зейда вам, брати. Візьміть цей codex vitae й не склепіть очей, доки не побачите його на полиці.
Тепер я краще розумію, у чому полягала місія Еріка, коли він навідався до нашої книгарні. Він приїхав звідси. Він приніс новенький codex vitae й залишив його на зберігання. Але мусив ще й повикаблучуватись.
— Зейд додає до нашого тягаря, — урочисто провадить Корвіна, — як і всі переплетені до нього. Рік за роком, книжка за книжкою, наша відповідальність щоразу зростає. — Він обводить поглядом Читальний Зал, вдивляється в присутніх. Я затамовую подих і ще сильніше втягую голову в плечі, намагаючись сховатися за високим світловолосим ученим.
— Ми не можемо відступитися. Ми мусимо розгадати таємницю Засновника, щоб Зейд і всі ті, які були до нього, могли жити вічно.
Юрбою шириться приглушене бурмотіння. Зейд, що стоїть попереду, вже не плаче. Він опанував себе й тепер видається гордовитим і суворим.
Корвіна мовчить якусь хвилю, а тоді продовжує:
— Ми маємо обговорити ще одну річ.
Він легенько махає рукою, і Зейд долучається до своїх колег. Ерік і Дарій прямують до сходів. Ураз мені спадає на думку піти за ними, та я швидко відмовляюся від цієї ідеї. Зараз моя єдина надія — розчинитись у цьому натовпі, зачаїтися серед членів цього химерного товариства.
— Нещодавно я мав розмову з Пенумброю, — каже Корвіна. — У нього є друзі в нашому товаристві. Я теж вважаю себе його другом. Саме тому я переконаний, що повинен розповісти вам про нашу розмову.
Чорні мантії починають перешіптуватись.
— Пенумбра завинив — важко навіть уявити гіршу провину. Через його недбальство вкрали одну з наших книг.