Трохи за північ я помічаю за вікном Коротку Курточку із сусіднього стрип-клубу «Дупці». Вона, опустивши голову, прямує до автобусної зупинки. Я кидаюся до дверей.
— Альберт Ейнштейн! — кричу, вибігаючи на тротуар.
— Що? — питає вона. — Мене звуть Дафні…
— У нас є біографія Альберта Ейнштейна, — кажу я. — Авторства Айзексона. Це той, що написав про Стіва Джобса. Вам ще потрібно?
Вона усміхається й розвертається на своїх каблуках — височенних каблуках, — і так я продаю п’ять книжок за одну ніч. Новий рекорд.
Щодня прибувають нові книжки. Коли я приходжу наступного вечора, Олівер зі здивованим і трохи підозріливим виглядом показує мені нагромаджені коробки. Олівера трохи вибило з рівноваги, коли я повернувся й розповів йому все, про що дізнався в Нью-Йорку.
— Я здогадувався, що тут відбувається щось дивне, — тихенько каже він, — але завжди списував це на наркотики.
— Чорт, Олівере! Що ти таке кажеш?
— Ну, — зізнається він, — я думав, що деякі з тих книжок напхані кокаїном.
— І ти ні разу про це не сказав?
— Це ж тільки версія.
Олівер вважає, що я розтринькую наші обмежені ресурси.
— Чи не було б краще економити те, що в нас залишилося?
— Сказав як справжній ощадник, — сміюся я. — Гроші — це тобі не керамічні черепки. Ми можемо їх примножити, якщо спробуємо. Мусимо спробувати.
Отож тепер у нас є книжки про юних чаклунів і вампірську поліцію. Мемуари журналістів, маніфест дизайнера та ілюстрована книжка відомого шеф-кухаря. Від ностальгії — а може, й від зухвальства — я замовив нове видання «Хронік Співочих Драконів», усі три томи. Я також замовив старе видання аудіокниги «Хронік» для Ніла. Він уже давненько не читає книжок, то, може, принаймні послухає, поки тягатиме штанги.
Я намагаюся підбадьорити Пенумбру нашими досягненнями — нічні заробітки обчислюються лише двозначними цифрами, але ж це на кілька десятків більше, ніж у нас будь-коли було, — та всі його думки заполонило Велике Розшифрування. Якось холодного вівторкового ранку він неквапом заходить до книгарні зі стаканчиком кави в одній руці та своєю загадковою читалкою в другій, і я показую йому, чим доповнив наші стелажі.
— Стівенсон, Муракамі, останні публікації Ґібсона, «Інформація», «Листковий будинок», нові видання Кларка Моффата, — я показую їх на ходу. До кожної книжки припасовано листівку з підписом «містер Пенумбра». Я боявся, аби він часом не розлютився, що я всюди ліплю його підпис, та він цього навіть не помічає.
— Дуже добре, хлопчику мій, — він киває, не відриваючи очей від читалки. Він пропустив повз вуха все, що я розповідав. Навіть не глянув на свої полиці. Киває, тицяє в екран читалки й підводить голову.
— Сьогодні відбудеться зустріч, — каже Пенумбра. — До книгарні навідаються ґуґлівці, — він розтягує це слово й вимовляє його як «ґуґґілівці», — аби познайомитися з нами та обговорити всілякі технічні питання. — Він зупиняється. — Гадаю, вам теж варто прийти.
Отож по обіді в цілодобовій книгарні містера Пенумбри відбувається велика рада старої й нової гвардії. Прийшли найстарші учні Пенумбри: сніжнобородий Федоров та жіночка на ймення Мюріель із коротко підстриженим сивим волоссям. Я ніколи раніше її не бачив. Мабуть, вона навідується до книгарні за дня. Федоров і Мюріель беруть приклад зі свого вчителя. Показують свій норов.
Делегатів від Google обрала Кет. Це Пракеш та Емі, обоє молодші за мене, і Джад із книжкового сканера. Він зацікавлено роздивляється передні стелажі. Може, опісля вдасться йому що-небудь продати.
Ніл зараз у центрі міста, на конференції розробників Google — він хоче познайомитися з колегами Кет і закласти підґрунтя для майбутнього поглинення його компанії Anatomix. Але він відправив до нас Ігоря, який, звісно, новачок у таких справах, але, схоже, схоплює все на льоту. І загалом чи не найкмітливіший з усіх присутніх.
Отакою компанією, старше покоління й молодь, ми з’юрмилися навколо столу, на якому лежить розкрита книжка із «Захмарної колекції». Такий собі стислий огляд багатовікової роботи Нерозривного Корінця.
— Осьо книжки, — каже Федоров, — а не просто рядочки літер. — Він пробігає сторінку пальцем. — Тому нам треба працювати не тілько з літерами, але й зі сторінками. Декотрі з найскладніших шифровок ґрунтуються на таких-во посторінкових композиціях.
Ґуґлівці кивають і щось записують у своїх ноутбуках. До планшета Емі приєднано невелику клавіатуру.