Щиро, твоя Гелена Арон».
Один день із життя містера Кореля
— Ви справді містер Корель, — запитала дівчина, — Як мені поталанило! Я так мріяла з вами познайомитись.
Містер Корель напнувся. Йому добряче набридло давати автографи, тому він і не ходив на кінопокази, театральні прем’єри і всілякі перфоменси, де міг здибатись з мистецтвознавцями і шанувальниками нових напрямків в арт-культурі. Не відвідував він і літературних кав’ярень, де збиралася так звана богема, аби обсудити останні здобутки кінематографа. І хоча запрошення на подібні заходи щодня лягали на його стіл, він, не розпаковуючи, кидав їх у камін. Це дійство викликало неабиякий захват у його собаки — Раймонда, який вищав, підскакував і так інтенсивно махав хвостом, що його доводилося втихомирювати.
Відверто кажучи, Корелю в місцях, де збиралася мистецька інтелігенція було нудно. Одні і ті ж розмови: про кризу жанру в Голівуді, про подібність сюжетних ліній у всіх сценаріях, про роль музики у фільмах… Здебільшого розмови ці затівали дівчата, яким було за 30, рясно заштукатурені пудрою, з нарощеними віями, волоссям і нігтями. На меті у них було одне — зняти фільм за власним сценарієм, прославитись у світі кіно і скосити побільше бабла.
Шлях до слави вони збиралися торувати через знайомих сценаристів та режисерів, яких чіпляли на мистецьких заходах. Таких Корель одразу відчував і відшивав. Гірше було з фанами — дівчатами та хлопцями до 25, які шикувалися в черги за автографами. Від них просто не було порятунку. І саме через них Корель став сторонитися світських заходів. Відтоді за ним закріпився імідж режисера-відлюдника. Але йому було байдуже. Він вважав великим безглуздям витрачати час на фанів.
Дякувати Богу, він не був настільки популярним, щоб його впізнавали в супермаркетах, магазинах, чи на заправках. Такі місця він міг відвідувати спокійнісінько. І аж ніяк він не розраховував, що в магазині квітів, куди він зайшов, аби купити подарунок до дня народження своєму продюсеру Ользі Зелін, знайдеться хтось, хто знайомий з його режисерськими роботами.
Корель придивився до продавчині, що вправно запаковувала гілки орхідей, мов тільки це і робила з самого народження. Проситиме автограф? Не схоже. Тоді що? Можливо мріє потрапити на екран? Треба сказати, що вона помилилась і швидше линяти звідси.
Між тим, молода продавчиня запакувала квіти, обгорнула їх рожевою стрічкою і широко усміхнулась:
— А я Сюзанна Міракал. — сказала вона.
Містер Корель остовпів. Ну це вже, вибачте, занадто. Друга несподіванка за день і знову пов’язана з Сюзанною Міракал.
Корель в деталях пригадав сьогоднішній ранок. Він прокинувся, поставив заварюватись каву, а сам подався в душ. В цю мить його телефон несамовито запищав, нагадуючи, що сьогодні день народження Зелін, людини, яка, завдяки своєму дару переконання, пропихнула на екрани десятки його кінострічок. Більшість з них були посередніми і лише кілька — геніальними. Корель це чудово знав, як і те, що без Зелін йому було б все одно, що без рук.
Корель повернувся з ванни, вимкнув нагадування, зателефонував у магазин квітів, де замовив 9 гілок орхідей і вітальну листівку.
— Я раджу вам взяти лимонних танцюючих балерин, — проспівала консультант магазину квітів у слухавку. — Це останній писк моди, жінки їх обожнюють.
— Гаразд, — погодився Корель, — покладаюсь на Ваш смак.
— Хочете одразу надіслати їх вашій дамі? У нас працює служба доставки. — поцікавилась консультант.
— Ні, не варто. Я зроблю подарунок особисто. Загляну до вас за півгодини — Корель поклав слухавку і подався на кухню, де неперевершено пахла вранішня кава.
І тут телефон задзвонив вдруге.
— Ало, Корелю, що там у тебе, в біса, коїться? — він впізнав голос випускового сценариста з Інтернет-каналу, з яким співпрацював уже 5 років.
— Не зрозумів?
— Я питаю: куди, в біса, поділась головна героїня твого сценарію?
Містер Корель здивовано звів брови:
— А куди вона поділась?
— Алілуя! — сплеснув руками випусковий, — Він нічого не відає. А я намагаюсь з’ясувати це уже другу годину поспіль. Сюзанну Міракал, мов корова язиком злизала. В кадрах, де вона має грати пусте місце, телефон її не відповідає…
Містер Корель остаточно розгубився:
— Але ж Сазана Міракал — нереальний персонаж. Її намалювали в програмі комп’ютерного дизайну.
— Та мені плювати в чому її малювали, — випусковий ніколи не відзначався вихованням, — Головна героїня зникла, зменшуються перегляди нашого ефіру, а отже, падає популярність, глядачі таке на форумі пишуть, можеш зайти — сам почитати.